Зі спогадів Володимира Хільчевського

«Могутній вал радянських армій Центрального, Воронезького та Степового фронтів, набравши розгону на курських і бєлгородських полях, покотився до Дніпра, вздовж якого проходив гітлерівський “Східний вал”. Фюрер на весь світ заявив, що на Дніпрі… “буде боротися, якщо треба, сім років”…»

Проаналізуйте історичне джерело та дайте йому оцінку

Зі спогадів Володимира Хільчевського

«Могутній вал радянських армій Центрального, Воронезького та Степового фронтів, набравши розгону на курських і бєлгородських полях, покотився до Дніпра, вздовж якого проходив гітлерівський “Східний вал”. Фюрер на весь світ заявив, що на Дніпрі… “буде боротися, якщо треба, сім років”…

На територіях щойно визволених Сумської та Чернігівської областей відразу ж почалася мобілізація, і невдовзі слідом за передовими військовими частинами потяглися колони новобранців. Серед них були такі, що вже служили в армії, однак за якихось обставин (полон, оточення) відбилися від своїх частин, але більшість – 18–19-річні юнаки. Обдерті, обшарпані, – за два роки окупації обносилися, – з “сидорами” за плечима йшли і йшли нескінченним потоком. В одній із таких колон крокував і я – хлопчина вісімнадцяти з половиною років… У тилу дивізії в Черненському лісі (пішов під води Київського моря) формувалися підрозділи, які ночами переправлялися на плацдарми. Дійшла черга й до того підрозділу, у якому був я. Удень нас вишикували для складання присяги, а потім відбувся мітинг. Промовці закликали виконати свій обов’язок перед Батьківщиною, докласти зусиль для розгрому ненависного ворога. Однак фраза: “На лівому березі для вас землі немає. Хочете вижити – тримайтеся за правий”, – вразила неприємно… Атаки, контратаки змінювалися довгим нудотно бездіяльним сидінням в окопах, коли ні вилізти, ні розім’ятись, а потім знову атаки, контратаки…

…Звідки мені було знати, що вже десь таємно з Букринського на Лютізький плацдарм перекидається потужна танкова армія генерала Рибалка… Згодом я почав це розуміти, став, як мені здавалося, заправським солдатом, але тоді гадав, що саме на мені й на тих сіромах-воїнах, які сиділи в окопах на схилі висоти, лежить уся відповідальність за долю Батьківщини… Пішли дощі. Дно окопів і траншей, нічим не захищених зверху, розкисло. Під ногами хлюпало, все промокло наскрізь, глинясте місиво доходило вище щиколоток, навіть плащ-палатки, що були лише в декого зі старих солдатів, уже не затримували води, одяг став важким, холодним. Особливо тяжко було пораненим. Вивезти вдень їх було неможливо – схили добре прострілювались. І, чекаючи ночі, поранені лежали в багні в траншеях. Через них переступали, було, що й наступали… 1 листопада розпочався наступ на Київ з Букринського плацдарму. Німці почали перекидати туди війська, послабивши Лютізький. А 3 листопада загриміла потужна канонада, розпочався наступ з нашого, Лютізького, плацдарму, який… завершився звільненням Києва.

Важко уявити, що відбувалося на плацдармі протягом 40 днів з дня висадки на правий берег перших бійців до початку загального наступу. Газета “Правда” 22 вересня 1983 р., відзначаючи 40-річчя визволення Києва, писала, що село Ясногородка протягом 35 днів переходило з рук у руки 27 разів. 27! Це в декілька разів більше, ніж славнозвісний Мамаїв курган. Лягло в Ясногородці людей муштрованих немало, а ще більше, мабуть, немуштрованих, таких, як я, що перед тим, як потрапити в окоп, навіть жодного разу не вистрілили з бойової гвинтівки, не кинули бойової гранати…»

Відповідь:

    Автор документа — Володимир Хільчевський — академік Академії інженерних наук, ветеран Великої Вітчизняної війни.

    У наведеному історичному документі учасник форсування Дніпра Володимир Хільчевський описує хід бойових дій у жовтні-листопаді 1943 р. напередодні визволення Києва.  9 вересня 1943 р. командування Червоної армії почало готувати війська до форсування Дніпра на усьому 750-кілометровому фронті від селища Лоїв у Білорусії до Запоріжжя. Наступаючі війська форсували Дніпро без належної підготовки і без достатньої кількості засобів для переправи. Переправлялися спочатку без важкої техніки і через погодні умови без прикриття з повітря. Тому радянські війська зазнавали величезних втрат.

  За масовий героїзм та відвагу, виявлені під час форсування Дніпра та визволення Києва, майже 2,5 тис. радянських військовослужбовців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

     У ході битви за Дніпро радянські війська завдали тяжких поразок німецьким військам, розгромивши 60 дивізій. Успішна битва за Дніпро, ставши кульмінацією битви за Україну, створила передумови для визволення Правобережжя та Півдня України.

  Спогади 18-літнього солдата-новобранця дають змогу подивитися на війну очима рядового бійця. Адже війна — це не лише стратегічні плани полководців, перелік полків, дивізій та армій, кількість літаків і танків, а насамперед неймовірно важка щоденна кривава праця простого солдата: «Під ногами хлюпало, все промокло наскрізь, глинясте місиво доходило вище щиколоток… Особливо тяжко було пораненим. .. Поранені лежали в багні в траншеях. Через них переступали, було, що й наступали…» Такі деталі дають реальне уявлення про війну.

Запись опубликована в рубрике Завдання з розгорнутою відповіддю, Історія України 11 клас. Добавьте в закладки постоянную ссылку.