Зі спогадів Олександра Севрюка

«Автор історичного джерела Олександр Севрюк — український політичний діяч, дипломат часів української революції 1917-1921 рр…. «

Проаналізуйте історичне джерело та дайте йому оцінку

Зі спогадів Олександра Севрюка

«Переговори добігали вже кінця. Власне кажучи, вони вже скінчилися, бо в усіх спірних питаннях досягли згоди й треба було тільки порозумітися щодо редакції деяких статей договору, що швидко можна було поладнати, й після цього залишалося виготовити тільки грамоти. 6-го лютого ми заснули з легшим серцем, бо нарешті нібито вдалося переконати графа Черніна в тому, що Центральна Рада все ще в Києві, і він остаточно згодився підписати мир. “Остаточно?!” За весь короткий час нашого знайомства ми кілька разів мали вже нагоду переконатися, що в лексиконі графа – одного з останніх могиканів старої австрійської аристократії й салонного дипломата – цього слова не повинно б бути. Отож 7-го вранці почув я враз від нього телефоном, що він вирішив – і Троцький з цим годиться! – послати на Україну комісію з метою встановити, чи дійсно в Києві все ще існує влада Центральної Ради. Слухаючи це, я відчував, що холодний піт виступає в мене на чоло. Правда, в той день у Києві існувала ще влада Центральної Ради, але згідно з нашими відомостями за день-два – у кожному випадку до приїзду цієї комісії, – українського уряду в Києві вже не буде. Що робити?.. Відкинути пропозицію Черніна – значило поглибити підозри недовірливого австрійського дипломата й таким чином напевно скомпрометувати справу підписання договору. Прийняти й чекати, доки комісія повідомить про зайняття Києва більшовиками (а саме це за кілька днів могла вона встановити), значило рахуватися з тим, що мир ніколи не буде підписаний. Ніякої третьої, ухильної, відповіді бути не могло. Всі ці думки промайнули вмить, і я відразу без вагання заявив телефоном, що ми годимося. Минуло кілька годин. Враз знову при телефоні Чернін.

– Пане Севрюк! З комісії нічого не вийде. Той Троцький, що вранці годився, тепер уже відмовився дати свого делегата.
– Шкода! – відповідаю я.
– Чи Ви готові? Чи можемо сьогодні підписати?
– Не думаю, щоб ми сьогодні встигли. Але завтра, як тільки все буде готове, ми можемо підписати.
Решта дня 7-го і ввесь день 8-го лютого пройшли на останніх приготуваннях. Почалось 9-го лютого. Безконечні телефонні запити німців. Вони нервувалися більше, ніж ми, хоч, правдоподібно, тоді ще не  знали про Київ того, що знали ми. Вже почали збиратися в урочисто прибраній залі делегати, дорадники, журналісти, фотографи, гості. Коли ми ввійшли в залу, світло й магній осліпили нас; затріскотіли фотографічні й фільмові апарати. Ми на хвилинку спинилися. Всі делегати стояли коло своїх місць, інші кількома рядами за ними; повна вщерть зала; військові форми всіх ґатунків зброї і всіх армій Центральних держав – золото і срібло, медалі, різнокольорові стяжки. Посередині зали столи стояли літерою П. Чільні місця – представників Центральних держав, середні місця для нас. …Після двох коротких промов – фон Кюльмана й моєї – приступлено урочисто до підписування договору. З представників Центральних держав перший підписав фон Кюльман. Перший на першому міжнародному акті Незалежної України підписав я, після мене М. Любинський і М. Левитський. Я глянув на годинник. Була друга година 9-го лютого. Церемонія підписів і накладання печаток тощо тривала довший час. 15 делегатів мусили підписати кожний 5 грамот – отже, всього 75 підписів. З огляду на те, що договір був виготовлений усіма мовами заінтересованих держав – отже: українською і німецькою, українською, німецькою та угорською, українською і болгарською, українською і турецькою, – то підписали ми грамоти по-українськи. Нарешті всі формальності полагоджені. У ясну, зоряну ніч верталися ми до нашої хати з першими грамотами нашої держави…»

Відповідь:

Автор історичного джерела Олександр Севрюк — український політичний діяч, дипломат часів української революції 1917-1921 рр. З квітня 1917 р. він був членом Української Центральної Ради (УЦР), а в січні 1918 р. призначений головою української делегації на переговорах з представниками Центральних держав (Четверного Союзу) у місті Бересті.

Тому його спогади є цінним свідченням учасника подій. Він описує драматичний момент переговорів, коли російська радянська делегація на чолі з Л. Троцьким, затягуючи переговори, сподівалась, що більшовицькі війська займуть більшу частину території України і Київ. Це дало б можливість замінити делегацію Української Центральної Ради представниками проросійського Харківського більшовицького уряду радянської України.  9 лютого 1918 р. автор спогадів О. Севрюк першим від імені Української Народної Республіки підписав Берестейський мирний договір.  Автор описує цю подію в піднесеному тоні не випадково. Це була дипломатична перемога молодої незалежної Української держави. Її було визнано на міжнародному рівні. Берестейський договір врятував на певний час Українську Народну Республіку від загарбання більшовицькою Росією.

Спогади О. Севрюка цікаві тим, що вони не лише описують хід подій, а й передають атмосферу того часу.

 

Запись опубликована в рубрике Завдання з розгорнутою відповіддю, Історія України 11 клас. Добавьте в закладки постоянную ссылку.