«Застій» (1964 — 1982 рр.) («Неосталінізм»)

14 жовтня 1964 р.

Пленум ЦК КПРС

Н.Ігнатов, Л.Брежнев, М.Суслов, В.Семичастный,  А.Косигін   відсторонення від влади                                                                   М.  Хрущова

Перший секретарь ЦК КПРС —  Л. Брежнев  

Голова Ради міністрів СРСР – О.  Косигін

Голова Президії ВР СРСР – А. Микоян  — М. Підгорний

СССР_Брежнев

Л І Брежнев   1906 – 1982 рр.

Керівництво СРСР у період «застою»

Керівники партії

Керівники держави

Голови урядів

Генеральні секретарі ЦК КПРС (до 1966 р. перші секретарі)

Голови Президіума Верховної Ради СРСР

Голови Ради Міністрів СРСР

Л.Брежнєв (1964-1982)

Ю.Андропов (1982-1984)

К.Черненко (1984-1985)

А.Мікоян (1964-1965)

М.Підгорний (1965-1977)

Л.Брежнєв (1977-1982)

Ю.Андропов (1982-1984)

К.Черненко (1984-1985)

О.Косигін (1964-1980)

М.Тіхонов (1980-1985)

СССР_Застій

 

Термин ведёт своё происхождение от политического доклада ЦК XXVII съезду КПСС (1986 р.), прочитанного М. С. Горбачёвым, в котором констатировалось, что «в жизни общества начали проступать застойные явления» как в экономической, так и в социальной сферах

Загальна характеристика періоду:

  • поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах життя;
  • відмова від критики культу особи;     неосталінізм.
  • Корупція управлінського апарату, формування «тіньової економіки», бюрократизму (засиллю чиновників); всевладдя «номенклатури»;
  • Формування явища подвійної моралі.

 Консерватизм – прихильність традиційним цінностям, стабільності, несприйняття радикальних реформ та перетворень.

Номенклатура – панівна партійно-радянська  верхівка («еліта») в СРСР, що цілком контролювала всі сфери життя суспільства.

Неосталінізм – часткова реанімація сталінської командно-адміністративної системи.

Період 1964-1982 (1985) рр. в історичній і публіцистичній літературі отримав образну назву «застій». Дана образна назва не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися у другій половині 60-х – першій половині 80-х років, але відбиває загальну тенденцію соціально-економічного і політичного розвитку радянської системи. «Застій» не передбачав припинення розвитку країни. Здійснювалися реформи (друга половина 60-х років), реалізовувалися п`ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Для тих часів характерне досягнення відносної соціальної та матеріальної стабільності, досить пристойного порівняно з попередніми періодами рівня життя основної маси населення. Суть «застою» полягає в тому, що радянську владу охопила системна криза, яка проявлялась у всіх сферах життя: економіці, політиці, соціальній сфері, суспільній моралі тощо.

  • По данным ООН за 1990 год, СССР достиг 26-го места по индексу развития человеческого потенциала (HDI = 0.920)
  • В 1980 году, то есть к концу «эпохи застоя», Советский Союз занимал первое место в Европе и второе место в мире по объемам производства промышленности и сельского хозяйства. Если в 1960 году объем промышленной продукции СССР по сравнению с США составлял 55 %, то через 20 лет, в 1980 г. — уже более 80 %.
  • В социальном плане за 18 брежневских лет реальные доходы населения выросли более чем в 1,5 раза. Сюда также нужно отнести ввод в эксплуатацию при Брежневе 1,6 млрд кв. метров жилой площади, благодаря чему бесплатным жильем было обеспечено 162 млн чел. При этом квартплата в среднем не превышала 3 % семейного дохода

Етапи періоду «застою»

І етап. 1965— 1970 рр.

Спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи О. Косигіна)

ІІ етап. 1970— 1982 рр.

Нарастания  кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи

ІІІ етап. 1982— 1985 рр.

Зміни в партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського суспільства

В галузі економіки нове керівництво в 1965 р. запровадило реформу, так звана «косигінська», яка передбачала залучення ринкових механізмів у командно-адміністративне планування, тепер підприємству було недостатньої виготовити продукцію, але зайнятись її реалізацією. Запропонована реформа дала позитивні результати, восьма п’ятирічка (1966-1970 рр.) була найпродуктивнішою за всю історію СРСР.

СССР_Застій2.jpg

 Світова економічна криза 1973 р. відкрила СРСР, найбільшому виробникові нафти, блискучі перспективи збагачення на міжнародному ринку палива. Незважаючи на це, економіка СРСР ставала все більш затратною. Відсутність матеріальних стимулів до праці, занедбана соціальна сфера, поширення корупції та комуністична за ангажованість призводили до глибокої апатії суспільства до політичного життя. Врешті-решт, уряд відмовився від косигінської реформи, а економіка перейшла стан стагнації з якого вона вже не вийде.

С 1960 по 1985 гг. доля топливно-сырьевого экспорта в СССР поднялась с 16,2 до 54,4%, а сложной техники упала с 20,7 до 12,5%. Получаемые нефтедоллары государство использовало крайне неэффективно, они вкладывались в долгострои (незавершенное строительство), тратились на закупку западного оборудования и импорт продовольстви

Економічна криза:

  • дефіцит товарів;
  • відмова або повільне запровадження нових технологій;
  • невисока якість більшості товарів;
  • продовольча криза;
  • хронічна криза сільського господарства;
  • прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати;
  • переважно екстенсивний шлях розвитку економіки;
  • висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції;
  • поява тіньової економіки («цеховики»).

СССР_Застій3

Ідеологічна криза:

  •     Розчарування у правильності обраного шляху розвитку (усвідомлення нереальності         досягнення мети побудови комунізму).
  • розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя;
  • зростання дисидентського руху і настрої у суспільстві;
  • посилення ідеологічного тиску на суспільство.

Побудови «розвиненого соціалізму». Основні складові розвинутого соціалізму це «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей – радянський народ». При розвинутому соціалізмі суспільство розвивається без конфліктів 

Концепция развитого социализма. В рамках курса на стабилизацию партийные идеологи были вынуждены отказаться от утопической идеи о скором переходе к коммунизму и отмирании государства. В новую Конституцию (1977 г) вошло понятие развитого социализма, дававшего возможность пропагандировать новые достижения самого передового строя, выдвигать новые социальные цели, не производя радикальных изменений и не обещая их скорого достижения.

 Окончательно оформилось получило положение об отсутствии в стране социальных групп, враждебных, противостоящих или чуждых социалистическому обществу. В Конституции было заявлено о появлении в СССР новой социальной и интернациональной общности — советский народ. В условиях развитого социализма КПСС становилась партией всего народа, Советы — Советами народных депутатов Даже интеллигенция окончательно стала народной. Полностью было отброшено ее разделение на буржуазную и рабоче-крестьянскую.

 В условиях холодной войны и господства коммунистической идеологии в СССР невозможно было отказаться от положения о противостоянии двух мировых систем социализма и капитализма. Но в соответствии со временем, утверждалось, что борьба двух систем продолжалась главным образом в идеологической сфере. Состояние общества было уже таковым, что, когда речь шла о так называемом буржуазном влиянии в обществе, подозрения падали не на десятки тысяч иностранных шпионов и диверсантов (что было характерно для 30 — 40х гг.), а на деятельность отдельных отщепенцев, по отношению к которым проводились точечные репрессии и информация о них редко становилась гласной.

Політична криза:

  • воєнні авантюри і нездатність з них вийти (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо);
  • нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу. “Старіння” керівництва на 1982 р. середній вік вищого керівництво перевищував 70 років);
  • недієздатність законодавчих органів, всі найважливіші питання вирішувалися у вузькому колі вищого партійного керівництва;
  • втрата динамічності у розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн;
  • корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв`язків, особистої відданості;
  • посилення репресій проти інакомислячих (дисидентів).

СССР_Застій4

Моральна криза:

  • поява явища подвійної моралі (розбіжності між декларованим стилем поведінки і реальними устремліннями та установками; безвідповідальність, прагнення перекласти відповідальність на іншого);
  • ріст престижності професій, посад, які дають змогу отримувати нетрудовий дохід;
  • зростання кількості побутових злочинів;
  • прагнення досягти мету незаконним шляхом;
  • ріст числа економічних (господарських) злочинів;
  • наростання споживацьких настроїв;
  • швидке поширення пияцтва і алкоголізму.

 Духовная жизнь общества в 70-е гг. была сложной и противоречивойС одной стороны, парадность и догматизм, идеологизация науки и культуры, с другой — медленный, но неизбежный рост протеста. Оттепель не прошла бесследно, менее плотным стал железный занавес.

Все шире становился разрыв между рядовыми гражданами и власть предержащими, возрастало социальное расслоение, что негативно сказалось на духовном состоянии общества. В нем нарастала социальная апатия, расцветала двойная мораль, как наверху, так и внизу.

Если в рабочей среде это проявлялось в прогулах, пьянстве, анекдотах о высшем руководстве страны, то в среде интеллигенции характерной стала негласная критика советского строя, обсуждения в частных беседах проблем политического, социального и экономического положения в стране.

Наиболее радикальным, хотя и наименее массовым выражением несогласия и протеста стало диссидентское движение. В его рядах были представители творческой интеллигенции, национальных меньшинств, верующие. Ко второй половине 60-х гг. относится зарождение правозащитного движения, активным участником которого стал академик А.Д. Сахаров. На его основе были созданы Комитет прав человека в СССР; Московская Хельсинская группа, Христианский комитет прав верующих и др. Диссиденты организовывали акции протеста (в частности, в связи с событиями 1968 г. в Чехословакии), пытались наладить выпуск нелегальной литературы. Затем основной формой их деятельности стали протесты и обращения в адрес высших руководителей страны и правоохранительных органов (как, например, Письмо вождям Советского Союза А.И.Солженицына). Несмотря на свою немногочисленность, диссидентство представляло моральную и идеологическую угрозу системе.

В качесте защитной меры властей по предложению председателя КГБ Ю.В. Андропова специально для борьбы с диссидентством было создано Пятое управление КГБ, которое использовало в своем арсенале аресты, судебные преследования, высылку за границу, направление на лечение в психиатрические больницы. В первое время еще использовались открытые процессы (как, например, над писателями А. Синявским и Ю. Даниэлем в 1966 г. и др.). Но в 70-е гг. преследование отщепенцев не афишировалось, все шире практиковалась их высылка за рубеж.

Ю. Андропов

(1914 – 1984 рр.)

Андропов

Андропов2

Андропов3

Черненко

Черненко2

К. Черненко

(1911 – 1985 рр.)

Леонід Брежнєв


Политическое развитие в годы застоя

Экономические процессы в годы застоя

Внешняя политика в годы застоя

Культура в 1950-1980-х гг.

 

Юрий Андропов. Пятнадцать месяцев надежды.

Запись опубликована в рубрике Страницы Советской истории (СССР). Добавьте в закладки постоянную ссылку.