З книжки Анатолія Кузнєцова, очевидця описуваних подій

«Діна ходила читати наказ, швидко прочитала й пішла: біля листків із наказом узагалі довго ніхто не затримувався й розмов не виникало… «

Проаналізуйте історичне джерело та дайте йому оцінку

З книжки Анатолія Кузнецова, очевидця описуваних подій

«Діна ходила читати наказ, швидко прочитала й пішла: біля лист ків із наказом узагалі довго ніхто не затримувався и розмов н виникало.

Цілі день і вечір тривали обговорення й припущення. У Неї були бать ко й мати, старенькі вже, мати перед приходом німців вийшла лікарні після операції, от усі й гадали: як їй їхати? Старенькі булі впевнені, що на Лук’янівці всіх посадять до потяга та повезуть ні радянську територію.

Чоловік Ціни був росіянином, прізвище в неї російське, крім того, і зовнішність зовсім не єврейська. Діна була більше схожа на українк^ і знала українську мову. Сперечалися, гадали, думали й вирішили, щ старі поїдуть, а Діна їх проведе, посадить у потяг, а сама залишить ся з дітьми — що буде, те й буде.

У батьків вона була на початку сьомої ранку. Весь будинок не спав Ті, хто їхав, прощалися із сусідами, обіцяли писати, доручали їм речі квартири, ключі.

Старенькі багато нести не могли, цінностей у них не було, прост взяли найнеобхідніше та харчі. На вулиці Артема вже було справ жнє стовпотворіння. Люди з вузлами, з візками, різні двоколки, під води, інколи навіть вантажівки — усе це стояло, потім просувалос. трохи, знову стояло.

Дуже багато було проводжальників: сусіди, друзі, родичі, українці і росіяни, допомагали нести речі, вели хворих, ба й несли на раменах Уся ця процесія рухалася надто повільно, а вулиця Артема дуже довга Лише десь у пообідді дісталися до цвинтарів… Тут упоперек вулиц була дротяна загорожа, стояли протитанкові їжаки — з проходе* посередині, стовбичили шеренги німців із бляхами на грудях, < також українські поліцаї у чорних одностроях із сірими обшлагамь Усе було дуже незрозумілим. Діна посадила батьків біля цвинтарне брами, а сама пішла подивитися, що робиться попереду. Як і багато інших, вона досі гадала, що там стоїть потяг. Чутн було якусь близьку стрілянину, у небі низько кружляв літак, і вза галі навколо панував тривожно-панічний настрій. У юрмиську — уривки розмов:

—    Це війна, війна! Нас вивозять подалі, де спокійніше.

—    А чому лише євреїв?

Якась бабуся доволі авторитетним тоном припускала:

—  Ну, тому, що вони — споріднена з німцями нація, їх вирішено вивеі ти в першу чергу.

Діна заледве проштовхувалася в натовпі, дедалі більше непокоїлас і тут побачила, що попереду всі складають речі. Різні носильні речі клунки та валізи до купи ліворуч, усі продукти — праворуч.

А німці спрямовують усіх далі, частинами: відправлять групу -чекають, потім із певним інтервалом знову пропускають, рахують, рахують… стоп.

Діні стало моторошно. Нічого схожого на залізничний вокзал. Вона ще не знала, що це. але всією душею відчула, що це не вивіз. Усе, що завгодно, тільки не вивіз. Особливо дивували ці поблизькі кулеметні черги…

Можна впевнено припустити, що більшість відчувала те, що йДіна, передчувала недобре, але продовжувала чіплятися за це «нас виво­зять» от іще чому. Коли вийшов наказ, дев’ять із десяти євреїв чути не чули про якісь фашистські звірства над євреями. Аж до війни радянські газети лише вихваляли та підносили Гітлера — кращого друга Радянського Союзу й нічого не повідомляли про становище євре­їв у Німеччині й Польщі. Серед київських євреїв можна було знайти навіть захоплених прихильників Гітлера як талановитого держав­ного діяча. З другого боку, старші люди розповідали, як німці були в Україні у 1918 році, і тоді вони євреїв не чіпали… Якийсь солдат підійшов доДіни, швидко й без слів вправно зняв з неї шубку. Тут вона кинулася назад. Відшукала стареньких біля брами, розповіла, що бачила. Батько сказав: -Доню, ти нам уже не потрібна. Йди…»

Відповідь:

Автор документу — Анатолій Кузнецов (1929 — 1979 рр.) письменник, у 1966 р. опубліковав книгу «Бабій Яр», у 1969 р. звернувся з проханям надання політичного притулку у Великої Британії під час службового відрядження. Працював на «Радіо Свобода»

У наведеному уривку з книги «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова, очевидця описаних подій, розповідається про органі­зоване німецькими фашистами масове винищення єврейсько­го населення Києва. Згодом геноцид євреїв у роки Другої сві­тової війни одержав назву Голокост. Єврейські громади цілеспрямовано знищувались майже в усіх країнах Європи, окупованих гітлерівцями. Для нациство не було різниці, кого знищувати — старих, дорослих, навіть дітей. Євреїв відводили на тодішню околицю міста — територію Бабиного Яру — і знищували. Тільки за перші 2 доби, 29 і 30 вересня, німці стратили у Бабиному Яру май­же 34 тисячі євреїв. УНепоодинокими були випадки, коли кияни, ризикуючи своїм життям і життям своїх рідних, рятували від загибелі євреїв. Після війни понад півсотні рятівників удостоєні поче­сного звання «Праведники Бабиного Яру». У Бабиному Яру гітлерівці розстріляли також десятки тисяч громадян української, російської, циганської та інших національностей, учасників комуністичного антигітлерівсь­кого підпілля, членів Організації українських націоналістів.

Уривок з документальної повісті А. Кузнєцова викликає моторошне почуття. Убивства мирних людей за національ­ною, релігійною, расовою чи іншою ознакою є злочином пе­ред усім людством, який не можна ні забути, ні пробачити.

Будь-яке свідчення злочинів проти людства має важливе значення для відкриття злочинців, а також покарання їх та запобігання подібних правопорушень у майбутньому. Ми маємо знати про всі злочини нацистів, їх принципи, цілі, щоб вчасно зупинити навіть зародки прояв расизму та нацизму 

Запись опубликована в рубрике Завдання з розгорнутою відповіддю, Історія України 11 клас. Добавьте в закладки постоянную ссылку.