Українські землі у складі Російської імперії (д/п XIX ст.)

Картинки по запросу александр 2                            Похожее изображение

                                 Олександр ІІ                                       Олександр ІІІ   

                                   1855 — 1881 рр.                                          1881 — 1894 рр.

НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

Питання:

  • Реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. 
  • Економічний розвиток Наддніпрянської України в другій половині ХІХ ст.
  • Соціально-політичне життя Наддніпрянської України п др.. пол. ХІХ ст.
  • Російський суспільно-політичний рух в Україні
  • Польський визвольний рух в Україні
  • Український культурно-просвітницький та визвольний рух

У середині X IX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала в невідповідності існуючих фе­одальних структур та відносин провідним світовим тен­денціям розвитку, що утверджували нове буржуазне сус­пільство.

Відео:

  • Крымская война (1853 — 1856)
  • Великие реформы императора Александра II
  • Реформи Олександра ІІ та Україна (ч1)
  • Реформи Олександра ІІ та Україна (ч2)
  • Відео-урок: Соціально-економічний розвиток
  • Український національний рух (ч 1)
  • Український національний рух (ч 2)

РЕФОРМИ 60-70-х рр. ХІХ ст. У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

Причини реформ:

  • криза феодально-кріпосницьких відносин, що гальмувала розвиток економіки;
  • відставання економіки Росії від країн Європи;
  • поразка Росії в Кримській війні;
  • смерть імператора Миколи І і прихід до влади в Росії молодого та перспективного правителя Олександра ІІ;
  • посилення селянських повстань.

 

 Кримська війна (1853-1856 рр.)  — війна Росії з Туреччиною та її союзниками (Францією та Англією). Росія зазнала поразки. Під час війни у 1854-1855 рр. тривала героїчна оборона Севастополя російськими військами. Війна продемонструвала технічну відсталість Росії від країн Європи.

Скасування кріпацтва (селянська реформа, земельна реформа, аграрна реформа):

 19 лютого 1861 р. російський імператор Олександр ІІ проголосив Маніфестом скасування кріпацтва в Росії;

  • скасовано особисту залежність селян від поміщика;
  • селяни дістали особисту свободу і громадянські права;
  • земля передавалася селянським общинам за викуп. 20% поміщику сплачували селяни, решту платила держава. Селяни мали погасити борг державі протягом 49 років;
  • до укладання викупної угоди селяни мусили виконувати повинності поміщику, мали статус тимчасовозобов’язаних;
  • в Україні селяни в чорноземних районах отримували по 3-5 десятин на душу, у нечорноземних – 4-7 десятин;
  • на Правобережжі селянські наділи збільшили, а тимчасовозобов’язаних не було, щоб позбавити польських поміщиків селянської підтримки;
  • у 1866 р. державним селянам дозволили викупити свої землі.

 

Результати селянської реформи

  • реформа сприяла утвердженню товарного капіталістичного виробництва;
  • селяни залишилися найнижчим станом: платили подушний податок, відбували рекрутчину, підлягали фізичним покаранням;
  • більшість землі залишилася в руках поміщиків.

 Земська реформа ( реформа місцевого самоврядування) 1864 р.

  • у повітах та губерніях обиралися земські управи (земства) – місцеві органи влади, які опікувалися школами, лікарнями, культурою, благоустроєм…;
  • до складу земств входили дворяни, буржуазія, селяни;
  • на Правобережжі земська реформа була впроваджена 1911 р., оскільки влада побоювалася польського визвольного руху.

Реформа міського самоврядування 1870 р.

  • У містах обиралися міські думи й управи, що опікувалися проблемами міського благоустрою.

 Судова реформа 1864 р.

  • запроваджено безстановий, незалежний від влади суд;
  • судові засідання були публічними;
  • судочинство відбувалося на змагальній основі: прокурор – адвокат;
  • уведено суд присяжних.

 Освітня реформа 1864 р.

  • уведено єдину систему початкової освіти;
  •  створену мережу класичних гімназій та реальних училищ (давали робітничу спеціальність);
  • відновлено автономію університетів.

 Військова реформа 1862 – 1874 рр.

  • у 1874 р. запроваджено загальну військову повинність чоловіків з 20 р., які не належали до дворянського стану;
  • служба скорочувалася до 6-7 років, особи з вищою освітою служили менше;
  • армія переозброювалася за новітніми технологіями, створено паровий флот;
  • Росія була поділена на 15 військових округів. В Україні було Харківський, Одеський та Київський округи.

Фінансова реформа 1860 – 1864

  • управління грошима зосереджено в руках міністерства фінансів;
  • створено незалежних контрольних палат, які контролювали видатки в губерніях;
  • створено Державний банк;
  • з 1862 р. у пресі публікуються дані про прибутки та видатки держави.

Реформа цензури

  • запроваджено цензуру періодичних видань
  • видавцям заборонено торкатися політичних питань

Результати і наслідки реформ

  • реформи заклали підґрунтя для переходу від феодальних відносин до буржуазних (капіталістичних);
  • сприяли швидкому економічному піднесенню Росії;
  • відбулася часткова демократизація суспільства;
  • але реформи були обмежені: зберігалося самодержавство, поміщицька власність на землю, станова структура суспільства.

Детальніше:                         «Великие реформы 60-70 гг.»

Економічний розвиток Наддніпрянської України в другій половині ХІХ ст.

Після селянської реформи 1861 р. Російська імперія, в т. ч. й Україна, залишалася аграрною країною. Однак протягом наступних 20 років завершується промисловий переворот, тобто перехід від мануфактури з її ручною працею до машинної індустрії. Україна мала для цього чудові умови, якщо говорити про багатство природних ресурсів.

  • Донбас мав багатющі поклади кам’яного вугілля — головного промислового палива,
  • Кривбас — залізної руди.

В результаті швидко сформувалися два найбільших у Східній Європі і всій Російській імперії центри важкої промисловості —

  • Донецький басейн і
  • Дніпровський промисловий район.

Південь став найбільш урбанізованим районом України. Багатство природних сировинних ресурсів, сприятливе географічне положення й економічне законодавство, дешева робоча сила, — все це привернуло до України іноземний капітал (бельгійський, французький, меншою мірою англійський та німецький), що теж дало позитивні наслідки.

З часів реформи 1861 р.

  • видобуток вугілля в Україні зріс більш як у 115 разів,
  • а залізної руди — у 158 разів!

Донбас швидко перегнав Урал за своїм значенням як промислового району.

На початку XX ст. Україна давала вже 70 % загальноімперського видобутку кам’яного вугілля і приблизно половину виплавки чавуну і сталі. За цей же період тільки у Катеринославській та Херсонській губерніях виникло 17 потужних металургійних заводів. Ця територія швидко вкривається особливо густою мережею залізниць. Перша в Наддніпрянській Україні залізниця Одеса — Балта була збудована у 1863—1866 pp. (Першою ж в Україні була залізниця Перемишль — Краків (1859) та Перемишль — Львів (1861). Дніпро став потужною артерією промислових та пасажирських потоків, значно збільшилась кількість пароплавів.

До початку XX ст. завершилася індустріалізація степової України. Значними промисловими центрами, особливо машинобудування, стали тоді Харків, Катеринослав та Одеса. Остання була на той час найбільшим містом України (400 тис. жителів) і поряд з Херсоном та Миколаєвом стала її морськими воротами.  Все це привело до швидкого розвитку всіх галузей промисловості, активному використанню в ній наукових здобутків.

Політика царизму:

  • в Україні розвивались ті галузі, які не мали відповідних умов у Росії (цукрова) або з України постачали сировину для російських підприємств;
  • штучна затримка тих галузей, які створювали конкуренцію російським підприємствам (текстильна, бавовняна);
  • вилучення капіталів, шляхом продажу російських товарів;
  • колоніальний характер української економіки.

Сільське господарство

Перехід аграрного сектора на капіталіс­тичні рейки здійснювався водночас двома шляхами — прусським та американським

  • прусський шлях пе­редбачав уповільнене вростання поміщицького господарювання в капіталізм за рахунок напівфеодальної експлуатації селянства
  • американський шлях відкривав зовсім інші перспективи — швидке зростання фермерських госпо­дарств, звільнення від будь-яких залишків феодальної за­
    лежності, ліквідація поміщицького землеволодіння.

Прусським шляхом до капіталізму йшли правобережні та лівобережні губернії Украї­ни. У цих регіонах діяла відробіткова система (за оренду землі у поміщика селянин відробляв своїм інвентарем та худобою на поміщицьких землях), яка вела до прогресу­ ючого розорення і кабали основної маси селянства. Пра­вобережжя завдяки розвитку цукрової промисловості де­ що випереджало за темпами економічного розвитку Лі­вобережжя.

На Півдні України, де гальмуючий вплив за­лишків феодалізму був менш відчутним, набув поширен­ня американський спосіб переходу до капіталізму — по­міщики створювали на базі своїх маєтків потужні агровиробництва, що ґрунтувалися на використанні машин та вільнонайманій праці; заможні селяни формували то­варні господарства фермерського типу.

Водночас змінює свій характер і сільськегосподарство, зростає врожайність культур, з’являються нові сорти пшениці, розвиваються товарні відносини на селі. Зменшилася роль тваринництва, зате відбулася справжня «цукрова революція» (українські заводи давали тоді 90% загально імперського виробництва цукру), все більші площі відводились під посіви соняшника. Україна разом з Кубанню закріпила за собою славу житниці Російської імперії.

На початку XX ст. власниками 68% усієї дворянської землі були майже 3 тис.
поміщиків. відбувся докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до безстановості, активного витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. Статистика свідчить, що у 1877—1905 pp. поміщики українських губерній продали особам недворянського походження майже 6 млн десятин землі, що становило більше третини загальної площі дворянського землеволодіння. Буржуазні реформи від­ крили нові перспективи перед селянством, адже більша частина поміщицьких земель була викуплена заможними селянами, які за той самий відрізок часу (1877—1905) збільшили свою земельну власність за рахунок дворянської на 4,5 млн десятин, через що власний земельний фонд зріс майже у 4 рази. Характерно, що процес модернізації сільського господарства мав тенденцію до пришвидшення темпів та зростання масштабів. Так, протягом 70—80-х років X IX ст. імпорт сільськогосподарської техніки збільшився майже в 16 разів, а її ви­робництво на півдні України за ці роки зросло в 12 разів

  • залишки кріпацтва: збереження поміщицького землеволодіння, поєднання відробіткової та вільнонайманої систем господарювання, розорення поміщицьких господарств;
  • розвиток товарних відносин: майнове розшарування селянства, розвиток поміщицького підприємництва за спеціалізацією районів (Південна Україна – зернове господарство, Правобережжя – вирощування цукрових буряків та технічних культур), запровадження удосконалених знарядь праці та машин у передових поміщицьких і великих селянських господарств,  поширення вільнонайманої праці, аграрне перенаселення, що призводило до еміграції у Сибір та Кубань)

Промисловість

  • — 60-70 рр. ХІХ ст. – прискорення промислового перевороту, значне економічне піднесення;
  • — широке промислове будівництво на Півдні України;
  • — поділ України на промислово розвинений Південно-Схід та аграрний Північно-Західний райони;
  • — активний розвиток важкої промисловості: вугільна, металургійна, машинобудівна, металообробна (Україна стає головною вугільно-металургійною базою Росії);
  • — активне будівництво залізниць (перша українська залізниця 1865 р. з’єднала Балту й Одесу);
  • — у 70-ті рр. ХІХ ст. було завершено створення телеграфної мережі;
  • переважання іноземного капіталу: Франція, Бельгія, Німеччина;
  • — в Україні розвивалося 80% російського цукру;
  • — найвідоміші українські підприємці — Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Алчевські — в основному володіли підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції.

Терещенкиукраїнські промисловці, землевласники та меце­нати середини XIX — початку XX ст. Походили з козаків м. Глухова (нині Сумської обл.). Відомі глава родини Артем Якович (? —1873) та його сини Микола (1819—1903) та Федір (1832—1893). Родина Терещенків посідала провідні місця у торгівлі хлібом, цукром та худобою, у цукровому, гуральному, суконному виробництві, лісо-обробці, інших галузях. їй належало понад 200 тис. десятин землі (з них 70 тис. на Київщині). Щороку на цукрових підприємствах Терещенків вироблялося продукції більш ніж на 21 млн крб. У 1911 р. їхні рахунки лише в закордонних банках перевищували 13 млн крб. У1872 р. Терещенкам було надано дворянське звання. Вони стали одними з фундаторів цукрового (1887), рафінад­ного (1903) синдикатів та Всеросійського товариства цукрозаводчиків (1897). Один із нащадків Терещенків — Михайло Іванович (1886—1956) обирався до IV Державної думи (1912), після Лютневої революції 1917 р. був міністром фінансів, а згодом міністром іноземних справ. Емігрував за кордон.

Яхненки — рід промисловців-цукрозаводчиків. Походили з селянкріпаків м. Сміла (нині Черкаської обл.). Глава роду Михайло, розжившись торгівлею, викупив з кріпосної неволі себе і всю свою родину. У 20—30-ті роки XIX ст. разом з Ф. Симиренком (колишній кріпак князя Воронцова) Яхненки будують та орендують млини в Смілі та Умані, ведуть гуртову торгівлю худобою та хлібом, для чого заснували фірму «Брати Яхненки і Симиренко», керівником якої став Кіндрат Михайлович (1783—1863). У1842 р. Яхненки стають купцями першої гільдії у м. Одесі, а у 1851 р. вся родина булла удостоєна «за капіталом» звання почесних громадян. У наступні роки стають торговцями цукром і виробниками цього продукту. Водночас засновують невеличку ремонтну майстерню, яка згодом переросла в потужний машинобудівний завод, що виробляв техніку для цукроварень краю. На ньому було збудовано два пароплави, один з яких мав назву «Україна». На початку 80-х років фірма припинила свою діяльність.

Картинки по запросу родина яхненків

Торгівля і міста

  • — формування великих промислово-торговельних центрів: Одеса, Київ, Харків, Катеринослав;
  • — занепад невеликих і середніх міст (Полтава, Суми, Житомир, Бердичів, Біла Церква);
  • — розширення внутрішнього ринку, яке гальмувалося низькою купівельною спроможністю населення;
  • — з України вивозили: вугілля, руди, цукор, хліб;
  • — завозили нафту, гас, машини, текстиль…;
  • — зовнішня торгівля здійснювалася через Чорноморські порти та митниці на Волині і Поділлі;
  • — існування ярмарків;
  • — Україна посідала перше місце у хлібному експорті Росії (42%).

Соціальні зміни

  • — завершився процес формування станів найманих робітників (пролетаріат) та буржуазії;
  • — активна урбанізація (процес збільшення населення міст);
  • — зростає чисельність інтелігенції;
  • — більшість населення залишалися селяни;
  • — 5% українців мешкало в містах, 38% — росіян, 45% — євреїв;
  • — українські селяни були неосвіченими, тому робітничий клас формували переселенці з російських губерній.

Реформи 60—70-х років XIX ст. прискорили економічний розвиток Наддніпрянської України.
Розпочався інтенсивний розвиток промислового виробництва. Наприкінці 60-х і особливо на початку 70-х років розпочався розвиток Донбасу. У 1871 р. англієць Джон Юз відкрив у Катеринославській губернії металургійний завод, поблизу якого виникло селище Юзівка (тепер Донецьк). З 1861 по 1900 pp. видобуток вугілля в Донбасі збільшився майже в 100 раз. У Донбасі в 1900 р. видобувалося понад 2/3 загальноросійського видобутку вугілля. Тут зосереджувалося майже все виробництво коксу. У 1881 р. засновано іноземне акціонерне товариство, яке розпочало розробку залізної руди на Саксаганському руднику в Криворізькому басейні. На кінець XIX ст. Кривбас давав 57,2% видобутку залізної руди в Російській імперії. У другій половині 80-х років на базі руд Кривого Рогу та коксівного вугілля Донбасу розпочалося будівництво великих металургійних заводів у Подніпров’ї: в Олександрійську (тепер Запоріжжя), Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), с. Кам’янське (тепер Дніпродзержинськ). Під кінець XIX ст. Наддніпрянська Україна перетворилась в основну вугільно-металургійну базу Росії.
На Правобережжі і Лівобережжі продовжували розвиватися цукрова, харчова, легка промисловості. На початку 80-х років, у зв’язку з посиленим впровадженням парової енергетики, цукрова промисловість України досягла значного розвитку. Виробництво цукру в Україні за період від 1861 р. по 1897 р. зросло у 15 раз. У цій галузі панівні позиції посідали підприємці Яхненки, Симиренки, Харитоненки, Бродські. На середину 90-х років 153 цукрових заводи України виробляли 23,9 млн. пудів цукру.
У 90-х рр, Україна давала більше половини сільськогосподарських машин. У 1895 р. розпочалося будівництво Харківського паровозобудівного, а в наступному році — Луганського машинобудівного заводів. Уже 1900 р. ці заводи випустили 233 паровози (23,3% загальноросійського виробництва).
Індустріалізація сприяла розвитку міст. Особливо швидко розвивалася Одеса, яка вийшла на перше місце в Україні за кількістю промислових підприємств та об’ємом промислового виробництва. У 1879 р. в Одесі було 159 підприємства, а в 1890 р. — 322 (в т. ч. 14 парових млинів, 11 ливарно-механічних заводів, фабрики джутових мішків та ін.). Одеський порт зайняв друге місце за вантажооборотом серед морських портів Росії (після Петербурга).
Промисловий розвиток супроводжувався інтенсивним залізничним будівництвом. Перша залізниця довжиною 196 верст — Балта-Одеса — була збудована в 1865 р. Протягом 1866—1879 pp. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кінець XIX ст. довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Російської імперії; залізниці вже зв’язали всі головні міста України між собою та з чорноморськими портами і з промисловими центрами Росії. По річках України ходило 220 пароплавів.
Індустріалізація збільшила частку України у промисловому виробництві Російської імперії (до 20% в 1900 p.), призвела до збільшення кількості міст (в 1897 р. у містах проживало 16% населення Східної України).

Модернізація промисловості України в другій половині XIX ст. суттєво змінила місце та роль українсь­кого регіону в імперській економіці. Зокрема, частка України в промисловому виробництві європейської частини Російської імперії від 1854 р. до 1900 р. зросла більш як у два рази — з 9,4 до 21% . На порозі XX ст. вона навіть
перевищила частку населення українських земель імперії, яка становила майже 18%

На рубежі XIX—XX ст. Російська імперія — передусім завдяки інтенсивному промисловому розвитку України — стала однією з найпотужніших великих держав. Вона стає імперіалістичною державою. Про це свідчила, наприклад, висока концентрація виробництва й капіталу, посилення агресивної зовнішньої політики, спрямованої на загарбання нових колоній. В той же час російський імперіалізм був військово-феодальним, оскільки в соціально-економічному та політичному житті держави зберігалося чимало анахронізмів, характерних для феодального ладу (поміщицьке землеволодіння, самодержавний устрій, відсутність конституції та елементарних гарантій прав людини тощо). Були створені перші монополії, які в Російській імперії виникли у формі синдикатів (монополія, у котрій об’єднані підприємства різних власників). Найвідомішими з них були: «Продвагон», «Продуголь», «Продамет». В Україні перший синдикат виник ще наприкінці XIX ст. і об’єднав підприємства цукрової промисловості.

Детальніше:    Социально-экономическое развитие в пореформенный период

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

Національна політика царизму щодо України

1. Офіційна російська влада заперечувала існування окремого українського народу, української культури, мови тощо. (1856р. Історик М. Погодін)

Картинки по запросу м погодин

2. 1863 р. – видання таємного Валуєвського циркуляра (автор – міністр внутрішніх справ П. Валуєв), у якому заявлено, що української (малоруської) мови не було, не має і не може бути; призупинено видання шкільних і релігійних видань українською мовою.

Похожее изображение

3. 1876 р. – видання Емського указу російським імператором Олександром ІІ, який заборонив друкувати книги українською; ставити українські театральні вистави; викладати українською; перекладати українською; ввозити українську літературу

Похожее изображение

Детальніше:      Народы Российской империи во второй половине XIX в

Убийство Александра ІІ, 1 марта 1881 года

Картинки по запросу убийство александра 2

 

Російський суспільно-політичний рух в Україні

 50-60-ті рр. ХІХ ст. – діяльність радикальних організацій (М.Чернишевський), метою яких було створення справедливого суспільства на базі селянських громад.

Організації радикалів: «Земля і воля» (1861р.)

70-80-ті рр. ХІХ ст. – діяльність народників («чайковці», «Земля і воля»), метою яких було розбудова на основі селянських общин соціалістичного суспільства (справедливого суспільства рівних людей).

Ідеї народників: селянство готове для повалення царизму і побудови соціалізму; соціально-економічні та національні проблеми будуть вирішені шляхом революції.

Народники поширювали свої ідеї «ходіння в народ».

Народницькі організації в Україні: «Чайковці» (1872 р., діяли в Києві та Одесі), «Київська комуна» (1873 р., Київ), «Південні бунтарі» (1875 р., Одеса).

1877 р. – «Чигиринська змова» – спроба народників підняти селянське повстання під Чигирином, але невдало.

Із 1878 р. народники переходять до тактики терору.

У 1879 р. «Земля і воля» розділилася на «Чорний переділ» (продовжувала займатися агітацією) та «Народну волю» (зосередилася на терорі).

У 1881 р. народники вбили імператора Олександра ІІ.

На початку 80-х рр. ХІХ ст. народницькі організації були розгромлені російською владою.

Детальніше:                 Общественное движение в России в 1860-х– 1890-х

Польський визвольний рух в Україні

  • Передумови – занепад феод-кріп. системи, «Весна народів», реформи Олександра ІІ. Успіхи, досягнуті італійцями у визволенні й об’єднанні своєї країни
  • Причини – колоніальна політика царського уряду
  • Завдання —  відродження  польської держави (Речі Посполитої)

Картинки по запросу польське повстання 1863

У 1863-1864 рр. відбулося польське повстання проти Російського панування в Польщі. Повстання розпочалося на теренах Царства Польського в ніч на 11 січня 1863 р., швидко перекинулося в Литву, Білорусію та Правобережну Україну, протрималося менше місяця і було жорстоко придушене. Масової підтримки в Україні повстання не отримало. (на боці поляків воювали українські загони під проводом А. Потебні, А. Красовського). Повстання закінчилося поразкою.

Картинки по запросу польське повстання 1863

Напередодні повстання відбувся розкол польського руху

Хлопомани – частина польських студентів Київського університету, які вирішили присвятити себе захисту українського народу. Очолив гурток В.Антонович (Вони спростовували твердження, що Правобережна Україна є частина Польщі, а українська мова – діалект польської)

Мета хлопоманів:

  • Ліквідація царизму і кріпацтва
  • Встановлення демократичної республіки на основі добдровідльного співжиття українців + росіян + поляків

Діяльність:

  • Хлопомани ходили по селах і збирали український фольклор.

Український національний рух, що відроджувався, захопив не тільки українців, а навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України, сумління яких мучило усвідомлення того, що їх діди-прадіди упродовж століть гнобили українське селянство, і які вирішили зблизитися і прислужити народу. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами (походить від слова холоп — образлива назва польських панів українських селян), хоча самі вони себе називали українофілами. Вони перейшли з католицької віри в православну, носили український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися селянського товариства. На початку своєї діяльності хлопомани під час студентських канікул та в інший вільний час мандрували селами, збираючи народні казки, прислів’я, звичаї та обряди. Згодом вони влаштовували зібрання, готували і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували у 1859 р. підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, котрих «вчили в національному напрямі».

Картинки по запросу український національно-визвольний рух 19 ст

На межі 1860-1861 pp. гурток хлопоманів саморозпустився, а його члени разом з викладачами і студентами Київського університету, серед яких були П.Чубинськии, М.Драгоманов, утворили нове товариство «Українська громада», яке у 1862 р. нараховувало 200 членів.

Український культурно-промвітницький та визвольний рух 

  • Передумови: занепад феодально-кріпосницької системи, скасування кріпацтва і часткова демокра­тизація суспільного життя внаслідок реформ Олек­сандра II, колонізаційна політика царського уряду.
  • Причини : колоніальна політика царського уряду (Валуєвський циркуляр, 1863р., Емський указ, 1876р.)
  • Головне завдання: культурно-освітня робота і формування національної свідомості; питання про відновлення державності було на той час не актуаль­ним, це була культурницька фаза розвитку визволь­ного руху.

Періодизація розвитку громадівського руху

  І період          1859 — 1863 рр.  

  •  Форма                                    Легальна                    
  • Зміст                                          Дослідження української культури і мови
  • Друкований орган            Журнал «Основа»

 

ІІ період          кін. 1860 — 1875 рр.  

 Форма                                    Напівлегальна              

Зміст                                          Наукова українознавча діяльність російською мовою   Друкований орган            Газета «Киевский телеграф»

ІІІ. період         1875—1890 рр.

Форма                                       Нелегальна

Зміст                Пошуки форм легальної діяльності й перенесення центру політичної боротьби до Галичини (ідея «галицького П’ємонту» В. Антоновича)            Друкований орган          Журнал «Киевская старина»

Причини : колоніальна політика царського уряду (Валуєвський циркуляр, 1863р., Емський указ, 1876р.)

Головне завдання: культурно-освітня робота і формування національної свідомості; питання про відновлення державності було на той час не актуаль­ним, це була культурницька фаза розвитку визволь­ного руху.

 У 50-60-ті рр. ХІХ ст. починається становлення громадівського руху.

Громади – напівлегальні непартійні об’єднання української інтелігенції, що займалися культурно-просвітницькою діяльністю.

 Перша громада заснована в Петербурзі в 1859 р. Учасники: В. Білозерський, М. Костомаров, Т. Шевченко. Видавали в Петербурзі перший український журнал наддніпрянських українців «Основа» (1861 – 1862 рр.).

Картинки по запросу петербурзька громада 1859

Картинки по запросу журнал основа 1859 р

Громадівський рух поширюється в Україні (Київ, Полтава, Одеса, Харків, Чернігів…). Найбільшою була Київська громада, яку очолив В.Антонович.

Картинки по запросу київська громада 1861 р

Картинки по запросу Володимир Антонович (1834 — 1908 рр.)

Володимир Антонович (1834 — 1908 рр.)

Громади на деякий час припинили свою діяльність після видання Валуєвського циркуляру у 1863 р.

 

Картинки по запросу валуєвський циркуляр

70-ті рр. ХІХ ст. – відновлення громадівського руху.

За ініціативи В.Антоновича відновлює свою діяльність Київська громада, яка отримала назву Стара громада.

Картинки по запросу стара громада

Культурно-просвітницька діяльність Старої Київської громади:

У 1873 р. – заснування Історичного товариства Нестора-літописця.
 У 1873 р. – заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства на чолі з Г.Галаганом. До складу відділа також входив автор слів українського гімну П.Чубинський.

Картинки по запросу південно-західного відділу російського географічного товариства

Похожее изображение

Григорій Галаган

Картинки по запросу південно-західного відділу російського географічного товариства

Картинки по запросу південно-західного відділу російського географічного товариства

—    У 1873-1875 рр. – видання газети «Київський телеграф».

Картинки по запросу киевский телеграф

Емський указ 1876 р. Олександра ІІ заборонив громади і закрив Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Громади переходять на нелегальну основу.

Картинки по запросу емський указ

 

У 70-80-х рр. ХІХ ст. активізує свою діяльність українська молодь, яка виховувалась у громадах.

Молоді громади відходять від культурно-просвітницької діяльності й ставлять собі за мету політичну боротьбу за соціалістичні ідеї та ідеї незалежності чи автономії України.

 Видатні члени Київської громади: М.Драгоманов, Ф.Вовк, О.Потебня.

Картинки по запросу м драгоманов

 Михайло Драгоманов (1841 — 1895 рр.)

              Виїхавши за кордон, Михайло Драгоманов  зав’язав тісні стосунки з українськими діячами Галичини, разом з М. Павлюком та С. Подолинським став видавати журнал «Громада» (1878— 1879 pp., 1882 р.). В основі запропонованої Драгомановим програми лежали такі принципи:

  • демократизм (надання громадянам демократичних прав і свобод та організація влади на демократичних засадах);
  • федералізм (надання українцям в складі Росії автономних прав і запровадження громадського самоврядування);
  • культурництво (визвольна боротьба повинна вестися виключно просвітницькими формами і методами);
  • еволюційність (уникати радикальних змін, а віддавати перевагу поступовому розвитку);
  • європеїзм (орієнтація України в своєму розвитку на Європу).

Похожее изображение

Висунута Драгомановим програма для тодішніх умов, що запанували в Росії після вбивства царя Олександра II, виявилась занадто радикальною. Саме тому Київська громада розірвала відносини з Драгомановим і припинила фінансування журналу. Вона відмовилась від політичної діяльності, яка могла викликати репресії з боку російського уряду. Єдиним свідченням українського руху на теренах Російської імперії стало видання російськомовного журналу «Киевская старина» (1882-1907 pp.), що продовжував українознавчі дослідження.

Картинки по запросу киевская старина

Картинки по запросу александр 3

Хвиля контрреформ, що прокотилася імперією у 80— 90-х роках, значно ускладнила ситуацію. Консервативний Олександр III намагався відновити владу держави над громадянським суспільством, що формувалося. І тому не дивно, що на конституційному проекті, схваленому Олександром II, син написав: «Слава Богу, цей злочинний та поспішний крок до конституції не було зроблено ». Суть контрреформ полягала, як писали тоді в офіційній пресі, у «виправленні фатальних помилок 60-х років».

Картинки по запросу М. Каткова

Контрреформи є лише частиною нового консервативного державного курсу, що  здійснювався під гаслом реакціонера М. Каткова: «Единодержавие повелителя требует единомьіслия». Проте консерваторам не вдалося повністю відновити колишні порядки, втиснути Російську імперію в старі шаблони суспільного життя.

Простий перелік здійснюваних самодержавством контрреформ дає уявлення про помітне гальмування суспільного розвитку та наступ реакції:

1884 р. запроваджено новий університетський устав, який ліквідував автономію університетів;

1887 р. вийшов циркуляр про «кухарчиних дітей», що забороняв приймати до гімназій дітей, вихідців з нижчих верств населення;

Картинки по запросу указ о кухаркиных детях

1889 р. видано «Положення про земських начальників », що надавало широкі повноваження земським начальникам, які призначалися із дворян і виконували адміністративні та поліцейські функції на місцях;

1890 р. побачило світ «Положення про губернські та повітові земські установи», яке обмежувало фінансування земств, посилювало контроль за ними з боку держави, скорочувало представництво в цих установах селян.

 Контрреформы Александра ІІІ

Політизація українського національно-визвольного руху

Така дослідницька копітка праця мало приваблювала молодь. Вона йшла в російський і польський рухи. Зрештою, національно свідома молодь сама стала організовувати громади, які називалися молоді, або студентські. Особливо багато постало їх у 90-і роки ХІХ ст

Першою політичною організацією Наддніпрянщини на цьому етапі стало Братство тарасівців, засноване 1891 — 1893р, українськими студентами Михайлом Міхновським, Іваном Липою, Борисом Грінченком. Канев, на могилі Т. Шевченко.  Основні ідейні засади організації були викладені у “Декларації віри молодих українців” і опубліковані у квітні 1893 у львівській газеті “Правда”.

Мета – незалежна Україна

Програма – Суверена Україна «єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від Сяну до Кубані, від гір Карпатських аж по Кавказькі».

  • Федерація = Лівобережна, Правобережна, Степова, Галичина, Кубань.
  • Гетьман = президент
  • Сейм = парламент
  • Державна власність = земля, недра, промисловість, торгівля
  • Трудова повінність

. Найрадикальнішою зі студентських груп було Братство тарасівців (1891-1893 pp.). (І. Липа, М. Міхновський, В. Шемет) яка ставила за мету здобуття державної незалежності України.

Картинки по запросу братство тарасівців

Картинки по запросу І Липа

Братство тарасівців — таємна політична організація, створена в Полтаві 1891 р. Її учасники дали клятву на могилі Т. Шевченка, де присяглися всіма засобами поширювати серед українців його ідеї.

Похожее изображение

 У 1896 р. у Києві було створене таємне товариство «Молода Україна», члени якого згодом утворили одну з перших українських соціал-демократичних груп.

У 1897 р. з ініціативи В. Антоновича була утворена «Всеукраїнська загальна організація».

1897 р. у Харкові заходами Дмитра Антоновича (сина Володимира), Лева Мацієвича та Михайла Русова виникла студентська група, на основі якої 1900 р. була створена Революційна українська партія   (РУП).    Члени РУПу продовжили політичну лінію Братства тарасівців. Один із колишніх тарасівців, харківський адвокат Микола Міхновський 1900 р. видав у Львові брошуру під промовистою назвою «Самостійна Україна». Ця книжка вперше проголошувала загальноукраїнський ідеал «єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від Сяну до Кубані, від гір Карпатських аж по Кавказькі».

                            Картинки по запросу міхновський самостійна україна            Картинки по запросу міхновський самостійна україна

Брошюра М. Міхновського «Самостійна Україна»

Мета партії          Створення політично незалежної, соборної української держави

Новий лідер національного руху Інтелігенція третьої хвилі, яка на відміну від першої (Чарторийські, Вишневицькі) і другої (Безбородьки, Прокоповичи) служить своєму народові

Спосіб досягнення поставленої мети

  • «Боротьба кривава і безпощадна»
  • «Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас»
  • «Україна для українців»
  • «Поборемо або вмремо»

Таким чином, громади

  • пройшли шлях від окремих гуртів до загальноукраїнської організації,
  • підготувавши підґрунтя для почату політичної боротьби.
  • забезпечили з’єднання українського руху на Лівобережжі та Правобережжі,
  • забезпечили наступність поколінь в українському русі.
  • своїми плідними дослідженнями з історії, етнографії, фольклористики, статистики, мовознавства довели, що українство має глибоке історичне коріння і чіткі етнічні особливості, окреслені етнічні межі.
  • підвели український рух до усвідомлення необхідності сформулювати та розробити політичну програму руху.

 

Картинки по запросу етапи українського національного відродження 19 ст

Наддніпрянська Україна в др. пол. ХІХ ст.

Тренувальний тест

Критерій оцінювання:

  • 96% -100% = 12 балів          81% -85% = 9 балів  
  • 91% -95%  = 11 балів            76% -80% = 8 балів
  • 86% -90% = 10 балів          71% -75% = 7 балів
  • 61% -70% = 6 балів             31% -40% = 3 бали
  • 51% -60% = 5 балів            16% -30% = 2 бали
  • 41% -50% = 4 бали              0% -15% = 1 бал

Запись опубликована в рубрике Конспекти, тести_9кл. Добавьте в закладки постоянную ссылку.