Українські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії (д/п XIX ст.)

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

Картинки по запросу австрійська імперія

Поділ земель Транслейтанії (жовтий колір)( назва земель угорської корони у складі двоєдиної Австро-Угорщини.) і земель Цислейтанії (рожевий колір) (назва однієї із двох складових частин Австро-Угорщини; землі, безпосередньо підконтрольні австрійській імперській  в 1867 у складі двоєдиної Австро-Угорщини. З 1878 року Боснія і Герцеговина (зелений колір) була під спільним управлінням.

 АДМІНІСТРАТИВНІ ЗМІНИ В АВСТІЙСКІЙ ІМПЕРІЇ ТА НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

  •  У 1867 р. в Австрійській імперії було прийнято Конституцію, за якою держава перетворюється на дуалістичну (двоєдину) Австро-Угорську імперію.
  • Очолював імперію імператор із династії Габсбургів. Його влада була обмежена парламентами: рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині.

Franz Joseph of Austria 1910 old.jpg

Франц Йосиф I (1848 — 1916 рр.)

  • У складі Австрії залишалася Галичина та Буковина; у складі Угорщини – Закарпаття.

Похожее изображение

На 1900 р. на всіх західноукраїнських землях проживало понад 4,6 млн. українців, в тому числі в Галичині — 3850 тис. чол., на Буковині — 305,1 тис, в Закарпатті — 505,3 тис. чол.

  • Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, якою керував намісник, що призначався з числа польських магнатів.
  • З 1861 р. у Львові працює Галицький сейм.
  • Буковина також отримала внутрішнє самоврядування.
  • Закарпаття залишалося частиною Угорщини й ніякої автономії не отримало.

Східна Галичина, де переважало українське населення, була об’єднана з так званою Західною (польською) Галичиною (на захід від р. Сян) в єдиний «Коронний край» — «Королівство Галіції і Лодомерії». «Край» цей поділявся на повіти, яких у Східній Галичині налічувалося 50.

Буковина, що мала 10 повітів, становила окрему адміністративну одиницю з центром у м. Чернівцях.

Закарпатські землі в складі Угорщини складалися з чотирьох «русинських» (українських) жуп, або комітатів (областей): Ужанської, Берегівської, Угочанської і Марамороської.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

  • Західноукраїнські землі залишалися відсталим аграрно-сировинним краєм.
  • Зберігалися пережитки феодальних відносин, велике панське землеволодіння, сервітути тощо.

На кінець XIX ст. 75—85 % населення було зайнято в сільському господарстві, яке давало близько 70 % національного доходу. У Західній Україні збереглося велике поміщицьке й церковне землеволодіння. Поміщикам належало понад 40 % усіх земель. Великими землевласниками були польські, румунські, угорські, німецькі, українські поміщики. (графи Потоцькі, що мали 60 тис. га, граф Дідушицький — близько 20 тис, князь Сапєга—15 тис. (Галичина), граф Шенборн (у Закарпатті) — 203 тис,  барон  Юрій  Василько  (на Буковині) — 18 тис. га). Основна маса селянства страждала від  безземелля і малоземелля.  Господарства, що мали наділи до 5 га, в Галичині нараховувалося 80 %, на Буковині — 85, на Закарпатті — 73 %.

  • Поступове, повільне впровадження ринкових відносин у с/г.
  • Масова трудова еміграція, пов’язана з малоземеллям селянства, аграрним перенаселенням. Найбільше західні українці емігрували в США, Канаду, Бразилію, Австралію, країни Європи.

Еміграція – добровільний виїзд з однієї країни до іншої на постійне або тимчасове поживання.

Аграрне перенаселення – наявність значного безробіття серед населення, зайнятого у сфері сільського господарства і відсутність можливості забезпечити необхідний мінімум достатку для своєї родини.

В селах західноукраїнських земель створювався значний надлишок робочої сили, яка не знаходила свого застосування (в Галичині щороку село таких робочих рук давало 600 тис. чол.). Щоб врятуватися від голодної смерті, багато селян

  • ішли на сезонні роботи в західні провінції Австрії, в Угорщину, Німеччину, Росію,
  • емігрували до Канади, США, Бразилії, Австралії і в інші країни.

З Східної Галичини й Північної Буковини на кінець XIX ст. емігрували 250 тис. чол., з Закарпаття — 170 тис чол. З 1901 по 1912 р. лише в США з Галичини виїхало 180 тис. українців. З Буковини з 1901 по 1910 р. емігрувало понад 32 тис. чол., з Закарпаття (до 1907 р.) — 100 тис. чол.

Картинки по запросу еміграция наприкінці 19 ст

  • Зародження кооперативного руху. Кооперативи створювалися за сприяння «Просвіти» (1868 р.). Засновником споживчого кооперативу «Народна торгівля» (1883 р.) був Василь Нагірний. Метою кооперативів було закуповувати і продавати великі партії продуктів без посередників, надавати кредити…

Кооператив – це добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

Картинки по запросу «Народна торгівля» (1883 р.)

Картинки по запросу василь нагірний фото

Економіка мала колоніальний характер, ресурси краю використовувалися в інтересах імперії. Колоніальний характер економіки західноукраїнських земель позначився і на стані промисловості. Австрійський уряд, австрійські та іноземні капіталісти штучно підтримували їх відсталість, свідомо гальмували промисловий розвиток. Через це ряд галузей промисловості, особливо обробної — цукрова, текстильна, шкіряна, скляна, фаянсово-порцелянова, паперова, сірникова, машинобудівна, не витримуючи конкуренції більш дешевих виробів підприємств розвинених західних провінцій Австро-Угорщини, не тільки не йшли на піднесення, а занепадали. Так, на кінець XIX ст. у Східній Галичині не стало жодного цукрового заводу, всі вони були закриті.
Розвивалися переважно галузі по видобуванню і первинній обробці сировини — нафтова, озокеритна, лісова і лісопильна, а також харчова, головним чином спирто-горілчана та борошномельна.

  •  Повільне формування фабрично-заводської промисловості: 95% підприємств були дрібними.
  • Повільна механізація промисловості.
  • Промисловий переворот затягнувся до 80-х рр. ХІХ ст.
  • Занепад обробної промисловості, не витримувала конкуренції з боку австрійських фабрикантів.
  • Провідними галузями промисловості були лісопильна та нафтовидобувна (Дрогобицько-Богуславський нафтовий район); солеварна промисловість…

Найшвидше розвивалася нафтова промисловість. Якщо до кінця 60-х років нафту видобували переважно ручним способом, витягаючи її відрами з криниць, то з 80-х років стали дедалі ширше застосовувати парові двигуни й вести вдосконаленими методами глибинне буріння. (Перше свердлування
здій снене в Бориславі 1862 р.) У 1870 р. було видобуто 20 тис. т нафти, у 1890 р. — понад 90 тис, у 1900 р. — понад 325 тис, а в 1909 p. — понад 2050 тис. т. Найбільше нафти видобувалося в районах Борислава й Дрогобича.  На рубежі 19–20 ст. ці родовища стали провідними в Австро-Угор щині і давали 5% світового видобутку нафти.

Значними в Східній Галичині, на Закарпатті і Північній Буковині були поклади кам’яної і кухонної солі. її видобуток зростав. Так, у Галичині в 1861 р. її було видобуто 65 тис. т, у 1900 p. — 145 тис, у 1908 — понад 1800 тис. т. Західна Україна давала 64 % видобутку солі в Австро-Угорщині. Видобування солі було державною монополією. Уряд встановлював на неї високі ціни, і більшість селян страждали від «соляного голоду».

  • У промисловості західноукраїнських земель переважали іноземні капіталиавстрійські, німецькі, англійські, американські, французькі, бельгійські. Створивши банки, акціонерні товариства, синдикати, концерни та інші монополістичні об’єднання, іноземні капіталісти оволоділи основними галузями промисловості Західної України, насамперед нафтовою та озокеритною, по-хижацькому експлуатували природні багатства, неймовірно визискували робітників і діставали небачено високі прибутки. Поряд з іноземними капіталістами певне місце в економіці західноукраїнських земель займали й капіталісти українські, які створили свої компанії, кредитні й кооперативні товариства.
  • Низький рівень зарплат.
  • Бурхливий розвиток залізничного транспорту.

У 1861 р. було відкрито залізничну лінію Львів-Перемишль, внаслідок чого Львів був зв’язаний з Крайовим і Віднем. У 1866 р. збудована залізниця Львів — Чернівці, а в 1869 р. — Чернівці-Сучава, в 1872 р. — Чоп — Ужгород, в 1875 р. — Ужгород-Мукачево. Велася залізнична лінія до російського кордону. У 1870 р. почала працювати залізниця Золочів — Тернопіль, а в 1873 р. вона підійшла до Підволочиська, й Західна Україна була з’єднана з Наддніпрянською. Всього на 1892 р. на західноукраїнських землях було 3200 км залізничної колії Це було за питомою вагою значно менше від частки західноукраїнських земель по території і чисельності населення в усій імперії.

Хоч окремі галузі промисловості західноукраїнських земель і розвивалися, загалом ці землі залишалися відсталими землеробськими колоніями Австро-Угорської імперії.   Промисловість     мала    переважно    дрібний,   кустарно-ремісницький характер. Якщо виходити з думки, що на фабриці має бути не менше 16 робітників, то на початку XX ст. на всіх західноукраїнських землях налічувалося близько 700 фабрично-заводських, переважно дрібних, підприємств, в яких працювало 62—63 тис. робітників із 300 тис. робітників, зайнятих різними видами промислової діяльності. Решта — близько 240 тис. робітників — працювали в кустарних промислах, у маленьких ремісничих майстернях і дома.

 СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ

  • Поразка революція 1848-1849 рр. та імперська реакція спричинили послаблення українського руху.
  • Австрійська влада використовувала українсько-польські протистояння.
  • У 1851р. ліквідовано Головну Руську Раду (проіснувала з 1848 р. по 1851 р.).
  • Відмовлено поділити Галичину на Західну та Східну.
  • Конституція 1867 р. офіційно оголосила рівноправність усіх народів імперії, що позитивно позначилося на розвитку української культури.
  • Австрійська влада не переслідувала українські просвітницькі об’єднання та видавництва.
  • Українці отримали змогу обирати й бути обраними до австрійського та угорського парламентів, галицького та буковинського сеймів.

Суспільно-політичний рух, що розгорнувся після буржуазної революції 1848—1849 pp. в Австрії, зумовив посилення національно-визвольної боротьби українського народу. Однак на той час національно-патріотичний табір значно ослаб. Більша частина українських патріотів, розчарована крахом своїх надій на вирішення соціально-економічних, політичних, культурних проблем у 1848—1849 pp. за допомогою Габсбургів, почала шукати підтримки в Росії.

Течії суспільно-політичного руху

І

Поступово відходячи від ідеалів «Руської трійці», частина галицької інтелігенції, піддавшись впливу об’єднавчих ідей московського професора М. Погодіна, потрапила у фарватер панслов’янської політики царської Росії. Так, у другій половині 60-х років з членів Головної Руської Ради сформувалася партія москвофілів.

Російська панславістська теоріятеорія кінця ХVIII — початку XIX ст, яка відображала прагнення об’єднати всі слов’янські народи під зверхністю Росії.

Соціальну основу москвофілів становили головним чином так звані старі русини, тобто добре забезпечена церковна та світська еліта.

Москвофіли орієнтувалися на Російську імперію і ставили собі за мету об’єднати Західноукраїнські землі з Наддніпрянською Україною під владою Росії. Отримували фінансову підтримку з Росії. У 60-80-х рр. ХІХ ст. займали провідне становище в громадському житті Західної України.

Ідеї: обстоювали тезу про «єдиний общеруський народ», який поживає від Карпат до Камчатки и до якого зараховували і населення Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття

Фактичне запровадження польської автономії в Галичині після поразки Австрії у війні з Прусією 1866 р. підштовхнули москвофілів до відкритого проголошення гасла національно-культурної єдності з Росією. У 1866 р. в москвофільських галицьких виданнях заявлялося, що «Русь Галицька, Угорська, Київська, Московська, Тобольська і пр. под взглядом етнографіческим, історическим, лексикальним, літературним, обрядовим єсть одна тая же самая Русь» та доводилась єдність літературної мови галицьких українців і росіян.

Діяльність:

У 1870 москвофіли заснували Руську Раду — політичну організацію, яка  мала продовжувати традиції Головної Руської Ради. Було утворене «Общество им. Качковського» 1876 р., яке з часом створило  сітку місцевих філій і читалень в Галичині. Велику увагу москвофіли приділяли так званому обрядовому питанню, пропагуючи під виглядом очищення греко-католицького обряду від латинізації російське православ’я. У 1882 під впливом москвофілів оголосили про намір перейти на православ’я парафіяни с. Гнилички у самій Галичині. Австрійська адміністрація вжила рішучих заходів щоб запобігти поширенню цієї тенденції, домігшись відставки митрополита Й. Сембратовича та найактивніших прихильників москвофілів з керівництва церкви. Суд на над провідними москвофілами в 1882, відомий під назвою процесу проти О. Грабар і товаришів (А. Добрянського, І. Наумовича, В. Площанського, Й. Маркова та ін.)  виправдав їх від звинувачення в державній зраді.

Періодичними виданнями москвофілів були: Слово (1861—1887), Страхопуд (1863—1865), Золотая грамота (1865—1866), Боян (1867) і Славянская 3оря(1868), Русская Рада (1871—1912), Наука (з 1871), Пролом (з 1880), Галичанин (1893—1913), Русское Слово (1890—1914)

На чолі москвофільського руху в Галичині став Богдан Дідицький (1827— 1908), що був його ідеологом. Видатним представником галицького москвофільства був також священик Іван Наумович (1826—1891). Яків Головацький, Ми­хайло Попель, Богдан Дщицький та ін., постановили заздалегідь здо­бути собі симпатії російського царя й почали пропагувати єдність га­лицьких русинів з росіянами. «Ми не рутени з 1848 p., ми настоящі русекіє», — писали вони в часописі «Слово».

Картинки по запросу дідицький богдан андрійович          Картинки по запросу Іван Наумович          Картинки по запросу яків головацький

                      Б. Дідицький                 І. Наумович            Я. Головацький

ІІ

Носієм національної ідеї і продовжувачем традицій національного руху попередніх десятиліть у Галичині виступило молоде покоління світської інтелігенції — вчителі, письменники, журналісти, студенти. Молода інтелігенція започаткувала новий, так званий народовський, напрям національного руху, що орієнтувався на народ і стояв на ґрунті національного самоутвердження та визнання національної єдності українців Галичини і Наддніпрянщини.

Народовці (українофіли) – національна українська течія, що зародилася в 60-ті рр. ХІХ ст., представники якої доводили самостійність українського народу, культури, мови.

Ідеї: єдність українських земель, необхідність їх об’єднання; розвиток української мови, культури.

Першими представниками нового напряму були молоді письменники-романтики: Володимир Шашкевич (син Маркіяна — засновника «Руської трійці»), Федір Заревич, Євген Загорський, Ксенофонт Климович, Данило Танячкевич, які у 1862 р. заснували у Львові першу нелегальну молодіжну організацію-громаду (на зразок «Київської громади»). Слідом виникли учнівські громади в Бережанах, Перемишлі, Самборі, Тернополі. З їх середовища вийшли визначні діячі національного руху: Іван Франко, Володимир Навроцький, Іван Пулюй, брати Володимир і Олександр Барвінські та багато інших.

        Діяльність:

  • створювали просвітницькі організації, підтримували зв’язки з громадами Наддніпрянської України; пропагували твори І.Котляревського, Т.Шевченка, Г.Квітки-Основяʼненка…;
  • Створили перше в Галичині культурно-освітнє товариство «Руська бесіда».
  • були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру (1864 р.);

Картинки по запросу створення у Львові першого професійного українського театру (1864 р.);

Перша дружина Руського народного театру, 1864 рік

  • у 1868 р. відкрили культурно-освітнє товариство «Просвіта»;

Картинки по запросу народовці

  • у 1873 р.Літературне товариство ім. Т.Шевченка, яке з 1892 р. перейменоване на Наукове товариство ім. Т.Шевченка. (з 1897 по 1913 рр. Товариство очолював М.Грушевський);

Картинки по запросу 1873 р. – Літературне товариство ім. Т.Шевченка

Картинки по запросу м грушевський

 

  • у 1885 р. заснували Народну Раду, яка повинна була продовжувати справу Головної Руської Ради (очолив Ю.Романчук).

Картинки по запросу народна рада 1885 р

Юліан Романчук

Ю. Романчук

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років народовці створюють свої політичні організації та політичну пресу. З 1879 р. виходить тижневик «Батьківщина» за редакцією Ю. Романчука, а з 1880 — газета «Діло» за редакцією В. Барвінського. Тоді ж почав виходити літературно-науковий журнал «Зоря» (1880), який набув значення всеукраїнського органу.

Галичина стала центром українського друкованого слова. Тут видавали свої твори й письменники Наддніпрянської України: П. Куліш, Марко Вовчок, В. Антонович, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін. Таке співробітництво приносило обопільну користь: східні українці в такий спосіб долали царські заборони щодо українського друку, а західні одержували талановиту літературу для пропаганди єдності українського народу по обидва боки російсько-австро-угорського кордону.

Картинки по запросу народовці

ІІІ

Проте з часом у народовському русі почали брати гору консервативні елементи. Спрямувати його в демократичне русло намагався М. Драгоманов, маючи намір перетворити Галичину в осередок розширення політичного руху на всю Україну. Вын закликав молодь йти далі старшого покоління, не лише словом, а й ділом піднімати українське суспільство. Під його впливом у Галичині сформувалась генерація молодої інтелігенції, яка в середині 70-х років започаткувала радикальну течію в національному (народовському) русі на чолі з І. Франком, М. Павликом, О. Терлецьким.

Картинки по запросу І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький             Картинки по запросу І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький               Картинки по запросу М. Павликом

Радикали – представники молодої інтелігенції, що вели боротьбу за визволення українського народу від соціального та національного гніту. Сповідували соціалістичні ідеї. Створили перші політичні партії.

Молоді радикали, захоплені соціалістичними ідеями, робили наголос на самперед на соціальних проблемах, праг нули надати українському національному рухові нового, європейського характеру. Через свої часописи «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ» вони прагнули залучити до політичної діяльності народні маси Галичини та Буковини.

Вони розгорнули наступ на москофілів, а згодом перейшли і на критику народовців. Це зумовило серйозні розходження в західноукраїнському суспільному русі, на практиці означаючи інтелектуальну й ідеологічну революцію.

ПОЛІТИКА «НОВОЇ ЕРИ»

Наростаючий український національно-визвольний рух, в якому основну роль відігравали народовці, загострення відносин між Австро-Угорщиною і Росією, примушували австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. 1890 року лідери Юліян Романчук, митрополит Сильвестр Сембратович, Олександр Барвінський при посередництві Володимира Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери».

«Нова ера» — українсько-австрійсько-польські домовленості кінця ХІХ ст.

Передумови політики «Нової ери»:

  •  загострення відносин між Австро-Угорщиною та Росією спонукали австрійців поблажливо ставитися до українців, з метою залучення на свій бік українців Наддніпрянської України.
  • Австро-Угорщина прагнула приєднати Наддніпрянську Україну.

Зміст домовленостей «Нової ери»:

  • Надання українцям місць в Австрійському парламенті та Галицькому сеймі.
  • Відкриття трьох українських гімназій.
  • Відкриття кафедри української історії (очолив М.Грушевський) у Львівському університеті.
  • Розширення сфери використання української мови в державних установах.
  • Українцям був відкритий доступ до державних посад.
  • Отримати право на створення страхового товариства «Дністер»

За ці незначні поступки Ю. Романчук від імені частини народовців заявив про підтримку політики австрійської держави, проголосив «нову еру» у польсько-українських відносинах у Галичині.

  • 1890 — значна частина народовців об’єдналась в Русько-Українську Радикальну Партію, яка різко засудила політику «нової ери» і продовжила опозиційну боротьбу.
  • В 1894 частина народовців на чолі з Ю. Романчуком перейшла до опозиції.
  • На позиціях «нової ери» залишився митрополит С. Сембратович і невелика група народовців, на чолі з О. Барвінським і А. Вахнянином, які висунули гасло «Краще щось, ніж нічого». Це крило народовців пізніше оформилось у Християнсько-Суспільну Партію.
  • 1899 — основна маса народовців з частиною радикалів утворили Українську Національно-Демократичну Партію

У 1894 р. «Нова ера» завершилася через невдоволення і поляків, і українців.

Картинки по запросу Галичина "нова ера"

У 90-х роках XIX ст. на західноукраїнських землях відбувається політизація національного руху. Утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла. Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними масами, а національний рух, що набув політичного змісту, ставав масовим.

ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

1. Русько-українська радикальна партія (РУРП, 1890 р.) – перша українська політична партія.

Засновники: І.Франко, М.Павлик

Програма: демократизація суспільства, усунення експлуатації, утвердження соціалістичних реформ, піднесення самосвідомості українців, автономія України (незалежність на перспективу).

У 1895 р. Ю.Бачинський опублікував брошуру «Ukraina irredenta» («Україна уярмлена»), у якій доводив історичну необхідність здобуття Україною незалежності.

Похожее изображение

Картинки по запросу ю бачинський

 2. Українська національно-демократична партія (УНДП, 1899 р.) стала найчисельнішою партією національного спрямування.

Засновники: К. Левицький, Є.Левицький, Ю.Романчук, В.Будзиновський, В.Охримович.

Картинки по запросу к левицький

Програма: виховання почуття єдності з Наддніпрянською Україною; створення єдиної української автономної провінції у складі Австро-Угорщини; соборність і незалежність України.

 3. Українська соціал-демократична партія (УСДП, 1899 р.) сповідувала соціалістичні ідеї.

Засновники: М.Ганкевич, С.Вітик, Ю.Бачинський.

Програма: досягнення соціалізму шляхом реформ, захист інтересів робітників, незалежна Україна на перспективу.

СОЦІАЛІЗМ – це вчення про суспільний лад, який, на думку його прихильників, повинен прийти на заміну капіталізму, заперечує приватну власність і експлуатацію людини людиною. Соціалізм визначають також як справедливе суспільство рівних людей. Джерелом несправедливості вважається приватна власність, яка призводить до появи багатих та бідних. Тому, на думку соціалістів, потрібно ліквідувати приватну власність, замінивши її суспільною (народною) власністю, що і призведе до побудови соціалізму. Радикальні соціалісти пропонували побудувати соціалізм шляхом народної революції. Найбільш обґрунтовано соціалістичні ідеї були представлені в працях німецьких мислителів К.Маркса та Ф.Енгельса.

 ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ НА БУКОВИНІ ТА В ЗАКАРПАТТІ

 На Буковині початок національного руху припадає на 60-ті рр. ХІХ ст.

  • Перші національні організації були москвофільські («Руська бесіда», 1869 р.)
  • Національний рух формувався під впливом Галичини.
  • Утворилася «буковинська трійця» (Ю.Федькович, С.Воробкевич, Г.Воробкевич)
  • У 1875 р. – відкриття Чернівецького університету.
  • У 1885 р. – видання української газети «Буковина» (редактор Ю.Федькович)

Картинки по запросу народовці

На Закарпатті розвиток українського руху відбувався надзвичайно повільно через економічну відсталість та національні утиски з боку уряду Угорщини.

  • Політика мадяризації (нав’язування угорської культури).
  • Скорочення українських початкових шкіл.
  • Панування москвофільства.
  • Діяльність «Товариства Св. Василя» в культурно-просвітницькій сфері була обмежена через жалюгідний матеріальний стан.

Похожее изображение

Члени Чина св. Василія Великого

Картинки по запросу москвофіли і народовці таблиця

 

Картинки по запросу ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ НА БУКОВИНІ ТА В ЗАКАРПАТТІ

Отже, на межі XIX—XX ст. національний рух на всій території України виразно політизувався. Керівництво ним перебрали на себе новоутворені політичні партії, програми яких передбачали докорінні зміни соціально-економічного і політичного ладу, повну ліквідацію національного поневолення України чужоземними імперіями, впровадження цивілізованих основ суспільно-політичного життя українського народу на демократичних засадах автономії або федерації чи навіть повної державної самостійності.

Українські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії (д/п XIX ст.)

Тренувальний тест

Критерій оцінювання:

  • 96% -100% = 12 балів          81% -85% = 9 балів  
  • 91% -95%  = 11 балів            76% -80% = 8 балів
  • 86% -90% = 10 балів          71% -75% = 7 балів
  • 61% -70% = 6 балів             31% -40% = 3 бали
  • 51% -60% = 5 балів            16% -30% = 2 бали
  • 41% -50% = 4 бали              0% -15% = 1 бал

 

 

Запись опубликована в рубрике Конспекти, тести_9кл. Добавьте в закладки постоянную ссылку.