Ознаки українського менталітету

Результат пошуку зображень за запитом "україна"

«Майбутнє кожної держави значною мірою залежить від того, наскільки успішно вона зможе накреслити свої цілі, усвідомити свої інтереси та наскільки вірно поєднуватимуться інтереси самої держави з інтересами її громадян, а також наскільки громадяни й еліта зможуть порозумітися і якою мірою зможуть консолідуватися навколо ідеї державотворення.»  

               М. В. Сосницький

За останні 350 років на території сучасної України три рази утворювалася незалежна українська держава:

  • Середина XVII століття — Держава Війська Запорізького — Гетьманщина.
  • У першій чверті XX століття — Українська Народна республіка
  • В 1991 році — сучасна Україна.

Перші дві спроби закінчилися зникненням незалежної України з політичної карти Європи.

Яка ж причина? Чому інші народи змогли створити й зберегти свою незалежність, а ми ні?

Після закінчення Першої світової війни й розпаду Германської, Російської, Австро-Угорської й Османської імперій народи Прибалтики, Польщі, Чехословаччини, Балканські народи змогли створити й зберегти свою державність. А українці? Українська держава (УНР, Українська Держава, ЗУНР, Директорія) проіснувало три роки.

Картинки по запросу українська держава 1917-1920

        У шкільних підручниках історії домінують несприятливі зовнішні фактори, які сприяли ліквідації української державності. (Зловорожість сусідів. Зрадливою долею.)

   А може причина не тільки в цьому, може причина закладена усередині українського суспільства, усередині українського народу?

Мета  статті полягає в тому, щоб спробувати проаналізувати риси менталітету українського народу й як  особливості української ментальності впливають на історичні події української історії.  Вона дозволить краще зрозуміти сучасний стан українського суспільства й уникнути тих помилок, які повторювалися й повторюються в нашій історії. Не з’ясувавши особливостей національної ментальності, навряд чи можна правильно проаналізувати і несподівано-траґічні повороти у нашій історії, і непросту сьогоднішню ситуацію.

Результат пошуку зображень за запитом "черчилль"

Вірний спосіб розглянути, що буде спереду — подалі подивитися назад, радив Уїнстон Черчілль.

                                                                               Захід є Захід, а Схід є Схід
                                                                               І разом їм не бувати…
                                                                                                            Р. Кіплінг

Результат пошуку зображень за запитом "киплинг"

Категорія «менталітет» належить до числа глобальних понятий, яка завжди вбирає у якості обов’язкового компонента залишки досвіду попередніх генерацій певної нації. У цьому зв’язку розгляд політичних настанов традиційної української ментальності має пролити світло й на сучасні реалії нашої дійсності.

Ментальність — як і багато інших ознак, притаманних народу, — важко вичленити, виміряти, обгрунтувати. «Ментальність така ж невловима, як і об’єктивна. Вона існує і визначає. Її не може не бути. Це та сама даність, потреба в якій не усвідомлюється, оскільки реалізовується щосекунди. Ментальність — одночасно і повітря психічного буття, і спосіб існування в цій атмосфері».

Поняття «ментальність» пов’язане з такими латинськими аналогами, як mentalis, mens, mentis — «розумовий», «розум», «думка» або «інтелект». У англійській мові слово mentality означає «розум», «інтелект», «розумові особливості», «міра інтелектуальної енергії», «напрямок мислення», «характер» або «спрямування інтелекту». Разом з віруваннями, знання створюють уявлення про навколишній світ, який є грунтом ментальності, що характеризує дану спільноту .

За визначенням В.Храмової, ментальність — це спільне «психологічне оснащення» представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у річище певного світобачення. Ментальність зберігає генетичний код народу, допомагає зрозуміти закономірності розвитку культури, суспільної моралі. На її основі виникає відчуття ідентичності, що визначає політичну і побутову поведінку.

Є.В.Чорний запропонував як модель єдності ментальності та ідентичності — айсберг. Ментальність — підводна частина, «самість» суспільства. Над водою — здійснена у виборі ідентифікація. Весь айсберг, таким чином, це унікальність, оригінальність суспільства. І цей айсберг «дрейфує», зазнаючи впливів етнічних, політичних, релігійних, економічних та інших умов .

З погляду політології ментальність означає певний рівень індивідуальної і суспільної свідомості, а також пов’язаний з нею спектр життєвих позицій, культури і моделей поведінки, які претендують на незалежність від офіційно визначених ідеологічних установок і політичних орієнтацій; спільний для членів суспільно-політичної групи чи організації своєрідний політико-психологічний тезаурус, який дозволяє однозначно сприймати існуючу соціально-політичну реальність, оцінювати її й діяти у ній згідно з певними усталеними у суспільстві нормами і зразками поведінки, адекватно сприймаючи й розуміючи при цьому один одного .

Таким чином, ментальність – це певна сукупність цінностей, звичок,  які формують погляд людини або групи осіб на навколишню дійсність.  Ментальність того чи іншого народу – це сукупність зразків поведінки,  осмислення подій.

Менталітет може рзглядатися як спосіб і метод вивчення суспільних і цивілізаційних структур, історичного процесу у цілому

 

ОЗНАКИ УКРАЇНСЬКОГО МЕНТАЛІТЕТУ

Результат пошуку зображень за запитом "п п толочко"

«В інших народів була державність безупинна, у нас — пунктирна.   Був шанс  щось зліпити в козацький час — не  використали  його.    Одні  тягли до  Москви,  інші — до Туреччини, треті — до Польщі,   четверті — до Швеції. Ми весь час входили в чужі державні утворення.»                        

П. П. Толочко

Поняття Україна охоплює:

  • територію, яку заселяв український етнос у минулому та заселяє українська нація (народ) зараз;
  • природу, відповідну територію з її земними, водними, повітряними ресурсами, особливостями екології;
  • мову як універсальний феномен буття і свідомості етнонації;
  • суспільство й державу в їх генезисі;
  • матеріальну й духовну культуру (релігію, філософію, мистецтво, освіту, науку, валеологію, право, військо, міжнародні відносини), що розвиваються упродовж багатовікової історії української етнонації та держави;
  • тип людини; отже  — світове українство в часо-просторовій еволюції.

Поняття українство охоплює: українців як світовий феномен (в Україні і зарубіжних країнах); етнонаціональні групи, що:

а) займали і займають питомі українські землі поза теперішніми державними кордонами України від найдавніших часів до сьогодення;

б) живуть у понад 60 країнах планети, творять там матеріальну й духовну культуру, але визнають свою етнонаціональну ідентичність, зумовлену єдністю етнонаціонального генотипу, долі, ментальності, усвідомлення історичної місії України й українців.

Як правило, ментальність формують такі чинники:

  • географічне середовище,
  • політичні інститути і соціальні структури суспільства,
  • культура, традиції.

Характерно, що ментальність — це не винятково пасивний об’єкт, своєрідний наслідок сумарної дії названих чинників. Вона сама є активним фактором суспільного розвитку, надзвичайно важливим і дієвим, але малопомітним, оскільки імпульси, які вона посилає народу чи окремій людині, йдуть з глибин історії, з глибин підсвідомого. Зберігаючи в закодованій формі на рівні підсвідомості історичний досвід народу, ментальність ніби знаходиться у будці суфлера. Тобто її наявність на політичній сцені відчувається в поведінці та репліках головних героїв, проте сама вона перебуває у затінку.

Характерні риси та особливості української ментальності зумовлені низкою чинників:

1. Геополітичне становище: між Заходом і Сходом. Саме воно зумовило маргінальність, двоїстість української ментальності. Їй притаманне поєднання індивідуалізму, характерного для західної орієнтації, і східної чуттєвості та емоційності.

Картинки по запросу геополітичне положення україни

Переважна більшість український дослідників, аналізуючи український характер і вдачу, виходили з визначального впливу географічного і геополітичного розташування України, особливостей клімату та господарського життя. Зв’язком українця з землею пояснюється домінування емоційного над раціональним. Більше того, В. Липинський вважав родючу землю і сприятливий клімат не лише благом, а й фактором, що спричинює українську недержавність. Адже такі умови швидко призводили до «дегенерації громадських інстинктів», розвивали лінощі і нездатність до постійного, тривалого і методичного зусилля

2. Домінуючий вплив двох головних історичних пластів традиційно-побутової культури: землеробського та козацького. Найглибинніші пласти української ментальності закладені, безперечно, землеробством, яке з найдавніших часів було заняттям українців як автохтонного етносу. Саме воно визначило особливості їхнього світобачення, культурні орієнтири та соціальну організацію. Фахівці стверджують, що весь уклад життєдіяльності українців (праця, традиції, культура, мова і ментальність) ідеально адаптовані до однієї території (ландшафту), детерміновані природними циклами і сільськогосподарським календарем. Закодована на рівні підсвідомості, закріплена в традиціях та мові, ця інформація крізь століття зумовлює такі характерні риси українського національного характеру, як тонке відчуття гармонії, зважений підхід до вирішення складних справ, працьовитість, миролюбність, ліричне сприйняття життя, м’який гумор, відчуття господаря та певний індивідуалізм (усвідомлення самоцінності власної особистості), розвинуте почуття справедливості, що спонукає до нескінченних пошуків правди.

Картинки по запросу землеробська культура

Отже, для української ментальності характерна двоїстість, яка, з одного боку, базується на поєднанні в ній західних і східних начал, з іншого — на протиставленні двох головних історичних пластів традиційно-побутової культури: землеробського і козацького. Ця двоїстість виявляється у великій амплітуді чуттєвого життя українців: від любові — до ненависті, від ейфорії — до розпачу, а також у певній непослідовності дій. Ось що читаємо в «Літописі» Самійла Величка про пригоди отамана Івана Сірка під 1675 роком. Коли Сірко звільнив із татарського полону певну частину українців, він сказав їм на кордоні «Хто хоче, йдемо з нами на Русь, а хто не хоче – повертайтеся до Криму. Й три тисячі християн та «тумів» (діти від змішаних шлюбів), почувши ці Сіркові слова, зволили йти в Крим». Розсерджений тим, що вони відмовилися повернутися разом із ним на батьківщину, Сірко наказав своїм козакам вирубати їх геть всіх, промовляючи при цьому:

Похожее изображение

«Спіть, братики, до Страшного суду, а Бог нас уже розсудить»

 

Землеробська культура, залишки матріархату в родинних стосунках зумовили пріоритетну роль жінки. Внаслідок цього соціальні та психічні норми, ідеали, система моральних цінностей українців формувалися в координатах землеробської культури під домінуючим впливом жінки, на противагу Західній Європі, де переважав патріархальний тип родин. Активність, яскраво виражені волелюбність і демократизм, пріоритет чоловіка почали фіксуватись і закріплюватися в українській ментальності з появою на історичній сцені оригінального етносоціального утворення — козацтва.

3. Багатовікова відсутність власної держави. Це суттєво деформувало український національний характер, зумовило гіперболізацію зовнішніх чинників, покладання на них провини за численні свої біди. До зовнішніх факторів слід віднести ті справді несприятливі геополітичні умови, що перешкодили українському народові реалізувати своє історичне призначення. Найголовнішою ж особливістю геополітичного положення України є його прикордонний характер. Здавна Україна була ареною  протистояння між цивілізаціями: спершу між осілою, землеробською та кочовою (гуни, авари, хазари, печеніги, половці, монголи), потім між християнською та ісламською (Кримське ханство, Османська імперія).

Картинки по запросу Багатовікова відсутність власної української держави.

На думку сучасного дослідника С.Грабовського, тлумачення пограниччя лише на межі хліборобської і кочової цивілізації хоча і є справедливим, але вочевидь недостатнім. Адже Україна виступала як місце зіткнення (і взаємовпливу) західного і східного християнства (з усіма єресями та трансформаціями і першого, і другого), а на додачу — християнства, ісламу й іудаїзму. Україна (з ХУІІІ ст.) виступила місцем перетину традицій, з одного боку європейської цивілізації, заснованої на чільній ролі міст (саме до неї належали українські землі з часів Київської Русі і до держави Богдана Хмельницького) і, з іншого боку, євразійсько-російської цивілізації, в якій чільна роль належала селам і панським маєткам. Цей ряд можна продовжити аж до ХХ ст., коли в 30-і роки Східна Україна виступала пограниччям «диктатури пролетаріату», а Західна — «європейської демократії», та і нині йдеться про роль української держави як «моста» між геополітичними і соціокультурними материками

Іншою вкрай несприятливою специфічною рисою геополітичного положення країни була невдала комбінація, з одного боку, хороших природних умов і достатку природних багатств, а з другого боку – цілковита  незахищеність кордонів, тобто відсутність значних природних перешкод (гір, проток і т. ін.) на шляху ворожих навал.

Відомий український письменник XIX століття Євген Гребінка, наприклад, мріяв про те, щоб оточити Україну високими горами й глибокими морями: тільки таким чином можна захистити її від ворогів. Однак острівне розташування Англії не вберегло її свого часу від Норманського завоювання (1066 рік Вільгельм Рудий (Завойовник), нормандський герцог, розбив англійців в битві у Гастингсі й підкорив Англію). Італію не врятували Альпи від періодичних навал чужоземців і тривалого періоду роздробленості. А Бельгія й Голландія змогли захистити себе, незважаючи на брак природних кордонів.

Отже, посилання на обставини, які не залежать від волі самих українців, непереконливе, а головне – неконструктивне своєю суттю. Причини занепаду слід шукати не в зовніших умовах, а всередині себе.

Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася в національній ментальності як трагедія людини, яка є хазяїном землі (в розумінні навичок практичного господарювання, органічного злиття з природою та ін.), але через дію зовнішніх сил не може бути вільним господарем. Саме з цього коріння проростають примирення з негативними явищами, терплячість, відсутність здорових амбіцій, дистанціювання від особистої відповідальності.

4. Тривала роз’єднаність українських земель. Перебування українських земель у складі Російської, Австро-Угорської імперій, Польщі, Румунії, Чехословаччини та інших держав вплинуло на культуру, традиції, побут українців. Населення Галичини 600 років було в лоні римсько-католицького світу, у них своя віра, свої погляди, свої традиції, своя історія. Для них Переяславська Рада 1654 року — колонізаційний акт поглинання України, а Брестська унія  (1596 рік)— акт цивілізованого входження в Європу. У той час як для східного і центрального українця все може бути навпаки. Саме це є основою такої риси сучасної української ментальності, як відсутність почуття національної єдності. Наприклад, на ментальність галичан суттєво вплинула західноєвропейська культура, насамперед австро-німецька та польська. Важливим чинником їхнього життя була греко-католицька церква. На думку багатьох спеціалістів, для жителів Галичини більш характерні такі риси, як працелюбність, індивідуалізм, вміння господарювати, повага до власності. Крім того, ментальності галичан притаманні певний консерватизм, скерований на увіковічнення в незмінному вигляді основних національно-етнічних цінностей, а також активне виявлення національних почуттів, патріотизму.

Картинки по запросу роз'єднаність українських земель.

Що ж стосується населення Центральної, Східної та Південної України, то для них, через певні історичні обставини, головною метою було, як правило, не національне, а соціальне визволення. Провідними рисами ментальності в цьому регіоні були: колективізм, анархізм, віра в доброго і мудрого правителя, який наведе порядок; порівняно слабшими — національні патріотичні почуття, звичка до копіткої праці.

Отже, слушною є думка про те, що нині є всі підстави говорити не тільки про особливості української ментальності загалом, а й про її своєрідність у різних регіонах України.

Результат пошуку зображень за запитом "украинские земли в составе иноземных держав"

5. Цілеспрямоване знищення й денаціоналізація української еліти.

«Українська еліта потроху вироджується, асимілюється. Наш народ з часом позбувається однієї з найнеобхідніших своїх складових — носіїв ідеї державності. І врешті-решт формується етнос з вельми специфічною ментальністю.»  Державницьке життя передбачає певну структурованість суспільства, тобто певну ієрархію; однорідне суспільство — то звичайнісінька отара. При формуванні держави мусить, насамперед, виділитись інтелектуальна меншість. Це саме той суспільний прошарок, який і є носієм ідеї державності. Все решта — просто середовище, на якому розгортається Історія.  У суспільстві обов’язкова катеґорія людей, чисельно значно менша: аристократія у греків чи патриції у римлян — дещо інтелектуальніша соціальна група. Саме у цьому середовищі постають і вирішуються проблеми суспільства як цілого; саме ця елітарна соціальна ґрупа здатна поляризувати суспільство і є носієм ідеї державності — ідеї вищого порядку.

Конформізм частини її звужували коло генераторів національних філософських ідей, творців самобутньої української культури, політичних лідерів та провідників народу. Це, з одного боку, посилювало консервативність української ментальності як засобу захисту вже набутих національних цінностей від чужих впливів, з іншого — поглиблювало недовіру до власної еліти, яка може запродатися знову.

Результат пошуку зображень за запитом "екатерина 2"

Похожее изображение

В 1785 р. за «Жалуваною грамотою дворянству», виданою Катериною II, знать звільнялася від усякої військової служби для уряду, зрівнявшись у правах із російським дворянством.

Друга половина XVIII ст. Російська імперія. У 1762 р. до влади прийшла Катерина II. Український гетьман Кирило Розумовський  повертається у Гетьманщину й займається її справами.  Розумовський звернувся до імператриці зі сміливою пропозицією зробити посаду гетьмана спадковою в його родині. Інакше кажучи, українці просили Катерину взяти постійне зобов’язання шанувати їхню автономію. Але українська знать прорахувалася. Саме тоді  Катерина II вирішує скасувати цю автономію взагалі. Вона наказала Розумовському прибути до столиці та зажадала його відставки. 10 листопада 1764 р. після деяких зволікань і спроб досягти компромісу Розумовський залишив гетьманство.

Картинки по запросу к розумовський

Як і багато інших правителів доби освіченого абсолютизму, Катерина II була переконана, що найбільш розумним і ефективним є уряд, заснований на абсолютистських засадах і позбавлений таких «феодальних реліктів», як особливий статус окремих земель. Звідси її негативне ставлення до української, а також лівонської та фінської автономії. «Ці провінції,— казала вона,— слід русифікувати… Це завдання було б легко здійснити, призначивши губернаторами людей розумних. Коли у Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу». Отож імператриця вибрала на посаду генерал-губернатора Лівобережжя людину розумну — видатного російського полководця й політика Петра Рум’янцева.

Картинки по запросу п румянцев

Виконувати свої функції Рум’янцеву допомагала друга Малоросійська колегія, що складалася з чотирьох російських урядовців та чотирьох довірених представників старшини. У зводі таємних інструкцій Катерина наказувала Румянцеву діяти обережно, «аби не викликати ненависті до росіян». Щоб підготувати грунт для скасування української автономії, генерал-губернаторові радилося повторювати селянам, що погіршення їхнього становища було насамперед наслідком відсталості «малоросійських звичаїв». Водночас до старшини Румянцев мав застосовувати політику кийка і пряника. З одного боку, жорстоко каралися всілякі прояви автономістських тенденцій, а з іншого — тим, «хто не був заражений хворобою сваволі й незалежності», пропонували привабливі посади в імперському уряді, обіцяли зрівняти їх у статусі з російським дворянством і надати більшої влади над селянами.

Картинки по запросу ліквідація запорізької січі 1775 р. і скасування козацької автономії

З 1775 – 1783 рр.

  • була зруйнована Нова Січ,
  • лівобережні козацькі полки були перетворені на регулярні полки російської армії,
  • селяни були закріпачені

Зате українська знать від цих змін виграла. Селяни нарешті потрапили під її цілковиту владу. В 1785 р. за «Жалуваною грамотою дворянству», виданою Катериною II, знать звільнялася від усякої військової служби для уряду, зрівнявшись у правах із російським дворянством. Із цих причин верхівка колишньої Гетьманщини без будь-якого ремствування погодилася з ліквідацією автономії. Траплялися лише поодинокі випадки протесту: так, у 1791 р. Василь Капніст спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії в намаганнях відновити Гетьманщину. Але таких дій було недостатньо, щоб запобігти поглиненню Козацької України Російською імперією.

Картинки по запросу ліквідація запорозької січі

Польський народ боровся за свою незалежність зі зброєю в руках:

  • 1794 рік – повстання Тадеюша Костюшко,

Картинки по запросу повстання костюшко

  • 1830 – 1831 рр. – польське повстання,

Картинки по запросу польське повстання 1830

  • 1863 – 1864 рр. – друге польське повстання.

Похожее изображение

Таким чином нездатність козацької старшини відігравати роль соціальної еліти й переваження серед неї угодовського ставлення до російської влади сприяли ліквідації російською владою української державності.

  Було одне питання, на перший погляд незначне, проте, як виявилось, вирішальне, хоча його чомусь обминали увагою дослідники.

Це — питання про столицю.

З часів литовського володарювання на території нашого народу не існувало столичного центру як місця зосередження еліти. Цей центр державного життя знаходиться спочатку в Литві (Вільно), згодом — у Польщі (Варшава, Краков), далі — в Росії (Москва, Санкт-Петербург). Позбавлена столиці Україна перетворюється в провінцію. А прошарок державної еліти завжди твориться в столиці. Причому це має бути місто, а не просто похідний табір абощо. В цьому полягає одна з помилок козацьких вождів: і Богдана Хмельницького, і гетьманів часів Руїни. Столицею української держави мусив бути Київ — слава і гордість нашого народу, а не повітові містечка на зразок татарсько-козацького Коша. Наслідки виявилися сумними. Українська еліта потроху вироджується, асимілюється. Наш народ з часом позбувається однієї з найнеобхідніших своїх складових — носіїв ідеї державності. І врешті-решт формується етнос з вельми специфічною ментальністю. Його називають «демократичним». Та правда і жорстокіша, і сумніша: наш народ стає народом плебейським, а визначальні його риси суть такі: не шанування суспільної ієрархії, полонізація чи русифікація еліти. Саме це й вплинуло вирішальним чином на подальше формування ідеї державності в українському менталітеті, зокрема в добу Української революції 1917 – 1920 рр.

Картинки по запросу столиці україни

Де Київ — столиця Русі-України ?

  • КИЇВ — столиця Центральної Ради. Президент М. Грушевський (1917 — 1918 рр.)
  • КИЇВ — столиця гетьмана Павла Скоропадського (1918 р.)
  • КИЇВ — столиця Директорії  (1918 — 1920 рр.)
  • ХАРКІВ — столиця більшовицької України (1919 — 1934 рр.)
  • КИЇВ — столиця  України  (1934 р. — сьогодення )

Картинки по запросу київ - столиця русі

Історичні факти підтверджують анархічний індивідуалізм українців, відсутність згуртованості, єдності, взаємопідтримки, прагнення до особистої свободи, без належного прагнення до державності. В умовах України державність тривалий час була чужорідною — турецькою, польською, російською — нав’язаним інститутом гноблення, який до того ж обмежував індивідуальну свободу і господарську ініціативу. І тому, природно, подібний досвід викликав у суспільній психології і свідомості реакцію відторгнення, неприйняття державності. Перевага практично-соціальних інстинктів над політичними виражається в устремлінні українського народу впродовж всього історичного розвитку до соціального порядку на рівні компактних спільнот — родини, братства, громади, які поєднані почуттям. Спільноти формуються під впливом почуттів, а не розуміння необхідності чи інтересу. Тому значно слабшим є розуміння необхідності єдності великих спільнот, яке вимагає певного абстрагованого розуміння. Все ж під впливом ідеалістичного начала українським народом шанується традиція як сума витворених століттями ідеалів. Традиція виконує дисциплінуючу функцію, особливо важливу при анархічності вдачі. Авторитет ідеалу набагато сильніший за авторитет особи, а протиставлення колишньої свободи сучасній неволі зміцнює традиціоналізм.

Зосередженість на проблемах внутрішнього, особисто-індивідуального світу, привела до переваги власних інтересів над громадськими – постійної соціальної конфронтації, неможливості дійти згоди навіть у дуже відповідальні, переломні моменти.

Реформування суспільства — це завжди складний процес. Світовий досвід вивів своєрідну формулу успіху модернізації: «Синтез чужих досягнень і власних традицій». На перший погляд, вона надзвичайно проста, проте саме з неї випливають важливі правила, що забезпечують гармонію, органічний резонанс «свого і чужого»:

1) новітні ідеї повинен відносно легко і безболісно усвідомлювати широкий загал;

2) новації повинні органічно продовжувати і розвивати віками усталені національні традиції;

3) черговість і темпи впровадження новацій визначаються мірою їхньої вплетеності в мережу віками вироблених і закорінених у національній свідомості цінностей.

Отже, ретельне врахування характерних рис та ocoбливостей національної ментальності — необхідна умова при розробці як стратегічного плану, так і тактичної лінії реформування суспільства. У разі невиконання цієї вимоги надзвичайно реальною стає загроза відчуження народу від процесу соціальних перетворень.

          За сучасних умов ментальність продовжує відігравати свою не дуже помітну, на перший погляд, але важливу роль. Завдяки особливостям української ментальності (певному консерватизму, уповільненості, зваженості), незважаючи на кризовий стан, в державі не відбувається соціального вибуху. Водночас саме ці особливості національного характеру українців є серйозною перешкодою на шляху реформ, оскільки вони не дають змоги надати розвиткові країни бажаної динаміки, здійснити прорив на якісно новий рівень суспільного життя.

Результат пошуку зображень за запитом "война на украине"

Запись опубликована в рубрике Історія України 11 клас. Добавьте в закладки постоянную ссылку.