Історія Німеччини з 1945 року

Нім_схема

Нім_карта

Нім_схема2

 

Нім_схема3

ДАТИ:

  • 1948 р. – початок господарської реформи;
  • 1948-1949 рр. – Берлінська криза;
  • 7 вересня 1949 року – проголошення ФРН;
  • 7 жовтня 1949 року – проголошення НДР;
  • 1950 р. – вступ НДР до РЕВ;
  • 1950-1960-ті – німецьке «економічне диво»;
  • 1952 р. – скасування окупаційного режиму в ФРН;
  • 1953 р. – повстання в Берліні проти насаджуваного сталінського режиму;
  • 1955 р. – вступ ФРН в НАТО;
  • 1961 р. – Берлінська криза, будівництво берлінського муру;
  • 1982-1998 рр. – канцлерство Г. Колля;
  • 3 жовтня 1990 р. – об’єднання Німеччини.

ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ:

  • берлінська криза – сепаратна грошова реформа в Західній Німеччині викликала відповідні дії СРСР. Реакцією Москви на введення нових грошей стала блокада Берліна, що тривала з 23 червня 1948 р. по 12 травня 1949 р.;
  • соціальне ринкове господарство – це мета програми економічних реформ 1948-1956 рр., яку розробив Л. Ерхард. 

Нім_фото

Німецьке «економічне диво». Перші роки існування ФРН характерні високими та стабільними темпами промислового розвитку. Вже в 1951 р. загальний обсяг виробництва перевищив показники 1936 р. Водночас  середньорічний приріст промислової продукції становив у 1950-1960-х роках 9,5 %. Німецькому «економічному диву» сприяли солідні стартові можливості, потужна промислова база, сучасне устаткування, компетентне керівництво реформами, гнучка податкова і кредитна політика, значні іноземні інвестиції (за планом Маршалла — 50 млрд. дойчмарок), організованість нації; жорстка експлуатація робочої сили (62-годинний робочий тиждень, заробітна плата — 65% довоєнної), підтримка економіки з боку держави (довгострокові кредити, 30% акцій підприємств належало державі), відсутність військових видатків до 1955 p., присутність іноземних військ.

  • розкол Німеччини – Німеччина зазнала поразки в Другій світовій війні, і її долю вирішували країни-переможці. Основні положення післявоєнного устрою Німеччини були розроблені на Потсдамській конференції у липні-серпні 1945 р. Управління країною здійснювала окупаційна влада – Контрольна Рада з представників країн-переможниць. СРСР окупував східну зону Німеччини, США, Велика Британія та Франція – три західні зони. Конфронтація між Заходом і СРСР трагічно позначилась на долі Німеччини – через її територію пройшла лінія протистояння двох світових систем. «Холодна війна» примусила західні країни по новому оцінити роль своїх окупаційних зон. У грудні 1946 р. окупаційні зони США і Великої Британії об’єднались у так звану Бізонію. Французька зона приєдналась до них у 1948 р. (утворилась Тризонія);

Нім_схема4

ФРНФедеративна Республіка Німеччина — західнонімецька держава проголошена 7 вересня 1949 року. За формою правління ФРН стала парламентською республікою з федеративним устроєм. Уряд країни очолив канцлер;

Першим канцлером ФРН був Конрад Аденауер (блок партій Християнсько-демократичний союз і Християнсько-соціальний союз — ХДС/ХСС). Він перебував при владі до 1963 р. Уряд Аденауера однозначно орієнтувався на США і на цінності західної демократії. У 1952 р. він відкинув план СРСР про об’єднання Німеччини

Фото_Аденаур

НДР Німецька Демократична Республіка – східнонімецька держава проголошена в радянській зоні окупації 7 жовтня 1949 року. За устроєм це була унітарна держава. Головну роль тут відігравала Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН), яка відразу почала будувати соціалізм; (Керівник – Вільгельм Пік)

Фото_Пік

Берлінський мур – рівень життя у НДР був  нижчим, ніж у ФРН. Великою проблемою для НДР була проблема Західного Берліна, який був відкритим анклавом ринкової економіки в центрі планової, і цим користувалися мешканці Західного Берліну, скуповуючи дешеві продовольчі та інші товари. Втрати НДР за двадцять років відкритості кордонів складали 120 млрд. марок. Західний Берлін став вікном, через яке у ФРН від’їжджали мешканці НДР. З 1949 до 1961 р. до ФРН виїхало майже 2,7 млн. осіб. У планах військового командування НАТО і ОВД Західний Берлін розглядався як база для майбутньої «армії вторгнення» , як найвірогідніше місце початку нової світової війни. Берлін став місцем дії майже 60 розвідувальних служб різних країн світу. За таких умов керівництво СРСР та НДР прагнуло нейтралізувати негативний вплив . питання про вирішення берлінської проблеми радянське керівництво почало активно обговорювати починаючи з 1958 року. Не домігшись ніяких результатів шляхом переговорів, радянське керівництво вдалося до рішучих дій. У ніч з 12 на 13 серпня 1961 року  навколо Західного Берліну був споруджений мур (155 км) , який повністю перерізав будь-яке сполучення між Східним і Західним Берліном. Так з’явився символ «холодної війни», розколу Німеччини та Європи. Проіснував 28 років  ( дата ліквідації — 9 листопада 1989 р.) 

Нім_стена

Берлінська стіна – символ «холодної війни»

«Архітектори» Берлінської стіни

                     Нім_Ульбрихт                                                        Фото_Хрущов

                    Вальтер Ульбрихт                                                              Микита Хрущов

                         Керівник НДР                                                                  Керівник СРСР

  • нова східна політика – зовнішня політика уряду соціал-демократа В. Брандта (з 1969 р.). Передбачала: визнання існуючих кордонів, налагодження дипломатичних і торгових відносин з країнами соціалістичного табору. ФРН підняла свій міжнародний престиж і стала однією з головних торговельних партнерів для країн Східної Європи та СРСР.

Нім_Брант

  • об’єднання Німеччини – у зв’язку з пребудовчими процесами в СРСР та численними виступами у Східному Берліні 9 листопада 1989 р. був відкритий кордон між Східним та Західним Берліном. Берлінський мур було зруйновано. У грудні 1989 р. постало питання про об’єднання двох Німеччин. Почалися пошуки формули цього об’єднання. На перших демократичних виборах у НДР у 1990 р. перемогу здобув ХДС, який виступав за негайне об’єднання Німеччини на основі закріпленої у конституції ФРН схеми входження земель на сході у федерацію. Уряд сформований лідером ХДС Лотаром де Мез’єром, приступив до реалізації цього процесу. 1 червня 1990 р. в НДР було введено західнонімецьку грошову одиницю дойчмарку. 31 серпня проведено вибори і відновлено шість земель на території НДР. 12 вересня СРСР, США, Англія, Франція підписали договір про остаточне врегулювання німецького питання. 3 жовтня 1990 р. відбулось об’єднання Німеччини, столицею якої став Берлін. 

Усе це на початку 80-х років призвело до чергового перегрупування політичних сил у країні. Вільна демократична партія знову підтримала блок ХДС/ХСС, що дало можливість християнському демократу Гельмуту Колю у 1982 р. стати канцлером ФРН. Він провів реформи, які дозволили подолати кризи 70-х років. З 1983 р. у ФРН почалось економічне піднесення.

Нім_Коль                                          Нім_Хонеккер

                        Гельмунт Коль                                                                     Еріх Хонеккер

Через 7 років після об’єднання Німеччини фінансові труднощі спричинили урядову кризу. Вибори до бундестагу в 1998 р. закінчилися перемогою опозиційних партій. Уряд сформували соціал-демократи, а їхній лідер Герхард Шредер став канцлером, який розпочав боротьбу з безробіттям, яке особливо було поширеним у Східній Німеччині.

Нім_Шредер

В 2005 р. канцлером було обрано Ангелу Меркель – лідера Християнсько-демократичного союзу, яка і до сьогодні займає цю посаду. Основними напрямами програми уряду Меркель стало реформування федеративної системи, енергетичної політики, боротьба з бюрократизмом. На сьогоднішній день, Німеччина є беззаперечним лідером Європи, має потужний вплив на ситуацію в Європі та світі.

Нім_Меркель

Ангела Меркель

(17 липня 1954р., Гамбург)

Німецький політик, лідер ХДС, з 2005 року – Федеральний Канцлер Німеччини.

Перша жінка Федеральний Канцлер Німеччини

 ФРН — складається з 16 федеральних земель.

. Займає площу 357 021 км ².  Населення — 81,8 мільйонів осіб. 

Столиця і найбільше місто країни — Берлін

Нім_флаг                       Нім_карта2

ЕС_схема8

Ангела Меркель

Германия: цена успеха

Запись опубликована в рубрике Європейська інтеграція. Добавьте в закладки постоянную ссылку.