Міжнародні відносини кінця XIX – початку XX ст. визначалися суперечностями між провідними країнами Європи: Росією, Німеччиною, Великою Британією, Францією, Австро-Угорщиною
Остання третина XIX — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу. За цей період промислове виробництво виросло майже втричі. Особливо швидкими темпами розвивалась Німеччина, яка потіснила навіть світового лідера Англію. Між цими країнами розгорілось суперництво як в економіці, так і політичній сфері.
На кінець XIX ст. у світі склалася принципово нова система відносин, яка призвела до формування військово-політичних союзів провідних держав світу для захисту та завоювання світової першості. Перший крок у цьому напрямі зробила Німеччина, що рвалася до світового панування.
Цей союз виявився не дуже надійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. Погіршення відносин з Росією підштовхнуло Німеччину до подальшого зближення з Австро-Угорщиною. Хоча Бісмарку й не вдалося схилити австрійський уряд до підтримки Німеччини проти Франції, але все-таки у 1879 р. між Німеччиною й Австро-Угорщиною був підписаний секретний союзний договір про спільну оборону проти нападу Росії.
1882 р. Австро-Угорщина звільнялася від допомоги Німеччині в разі воєнних дій проти Франції — їй відводилася роль резерву на випадок утручання в конфлікт Росії.
Кін. ХІХ — поч. ХХ ст. Італія почала поступово відходити від своїх союзників
Утворення Франко-російського союзу
1891 – 1893 рр.
У 80-ті рр. ХIХ століття відносини між Росією і Німеччиною повільно, але неухильно погіршувалися. У 1887 р. Союз трьох імперій розпався.
Зближення республіканської Франції і царської Росії полегшувалося тим, що між ними не існувало серйозних суперечностей ні з питань європейської політики, ні з колоніальних проблем.
На початку 90-х рр. ХIХ століття військово-політичне зближення двох країн знайшло своє юридичне оформлення. У 1891 р. між Росією і Францією був підписаний консультативний пакт, а в 1893 р. — секретна військова конвенція про спільні дії у війні проти Німеччини. Підписання цієї конвенції завершило оформлення франко-російського союзу.
Утворення Антанти
Антанта – воєнно-політичний союз Франції, Великої Британії, Росії, спрямований проти Німеччини та Австро-Угорщини
Здавалося, що утворення франко-російського союзу створювало противагу Троїстому пакту і тим самим стабілізувало ситуацію в Європі. Але реальне виникнення цього союзу тільки підхльоснуло суперництво між двома блоками.
Нова політична ситуація позначилася на позиції Великобританії. Територіальні домагання Німеччини, що швидко зростали, збільшення її економічного і військового потенціалу, а головне — витіснення з деяких ринків англійських товарів німецькими примусило керівників Великобританії переглянути свою традиційну політику «блискучої ізоляції»
(непряме втручання у справи європейських країн).
У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розподіл сфер впливу в Африці. Ця угода одержала назву Антанта (від франц. «згода»). Вона відкривала можливості для широкого співробітництва двох країн проти Німеччини (хоча про неї в документі не було сказано жодного слова). Зростання зовнішньополітичної активності Німеччини примусило Францію і Великобританію в 1906 р. домовитися про військове співробітництво.
З метою остаточного визначення місця Росії в системі європейських союзів необхідно було врегулювати відносини з партнером Франції — Великобританією. У 1907 р. після тривалих переговорів за сприяння Франції вдалося укласти англо-російську угоду про поділ сфер впливу на Середньому Сході. Ця угода відкрила можливість співробітництва Росії і Великобританії проти Німеччини. Англо-російська угода 1907 р. завершила формування нового воєнно-політичного блоку, що увійшов в історію як Антанта.
Отже, перегрупування сил у Європі в основному завершилася. Європа остаточно розкололася на два конфронтуючі між собою військові блоки.
Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX століття
Швидкий промисловий розвиток провідних країн світу наприкінці ХIХ століття призвів до загострення їхнього суперництва за джерела сировини, ринки збуту й сфери прибуткових капіталовкладень. Держави стали обмежувати конкуренцію на міжнародних ринках і перейшли до їхнього поділу. Невтримний колоніальний поділ світу підштовхував людство до військової катастрофи. Про це свідчили міжнародні кризи й локальні війни, що почастішали з кінця ХIХ століття і поки що відбувалися за межами або на периферії Європи.
- У 1894–1895 рр. відбулася японо-китайська війна, у результаті якої Японія захопила ряд китайських територій (острів Тайвань і Пескадорські острови).
- У 1898 р. спалахнула американо-іспанська війна — перша війна за переділ світу. До США, які одержали в цій війні перемогу, відійшли колишні іспанські володіння — острови Пуерто-Рико і Гуам. Куба була проголошена «незалежною», але фактично потрапила під протекторат США. Американці також захопили Філіппіни, заплативши Іспанії компенсацію в розмірі 20 млн. доларів.
- У 1899–1902 рр. відбулася англо-бурська війна (бури — нащадки голландських, французьких і німецьких поселенців на півдні Африки), у результаті якої Великобританія захопила дві бурські республіки у Південній Африці — Трансвааль і Оранжеву республіку. Ці території були багаті на алмази і золото. Після перемоги над бурами англійці об’єднали в суцільний масив свої володіння на півдні Африки.
- У 1904–1905 рр. відбулася російсько-японська війна. У результаті своєї перемоги Японія одержала південну частину російського острова Сахалін, а також території, орендовані Росією в Північно-Східному Китаї. Восени 1905 р., скориставшись перемогою над Росією, Японія нав’язала протекторат Кореї (у 1910 р. Корея стала японською колонією).
- У 1905–1906 рр. виникла перша марокканська криза — гострий конфлікт між Німеччиною, Великобританією і Францією за панування в Марокко. Німцям не вдалося взяти участь у розділенні цієї країни. Вона потрапила під контроль Франції і частково Іспанії.
- У 1908–1909 рр. виникла боснійська криза. Австро-Угорщина приєднала до себе давно окуповані її військами Боснію і Герцеговину. Це поставило під загрозу існування незалежної сербської держави. Сербія готувалася дати відсіч будь-якому вторгненню, розраховуючи на допомогу Росії. Але Росія не була готова до війни з Австро-Угорщиною, на боці якої виступала Німеччина. Тому російський уряд, а слідом за ним і сербський, були змушені визнати владу Австро-Угорщини над Боснією і Герцеговиною.
- У 1911 р. виникла друга марокканська криза. Вона була викликана тим, що Німеччина направила до берегів Марокко свій військовий корабель і заявила про намір захопити частину території цієї країни, де вже хазяйнувала Франція. Конфлікт міг призвести до війни. Але Німеччина не зважилася на зіткнення з Антантою і була змушена відмовитися від втручання в марокканську проблему.
- У 1911 р. відбулася італо-турецька (Триполітанська) війна. Користуючись слабкістю Османської імперії, Італія захопила останні турецькі володіння в Північній Африці — Триполітанію і Кіренаїку. На базі цих територій була створена італійська колонія Лівія.
- Балканські війни
Балканський півострів на початку ХХ ст. називали «пороховим льохом Європи».
Перша Балканська війна (9 жовтня 1912 – 30 травня 1913) сталася між Балканським союзом (Болгарія, Сербія, Греція, Чорногорія) і Туреччиною. За Лондонським мирним договором 1913 р. Туреччина, яка зазнала поразки у війні, втратила всі свої європейські володіння, крім Стамбула і невеликої частини Східної Фракії.
Друга Балканська війна (29 червня – 10 серпня 1913) – війна Болгарії проти Греції, Сербії та Чорногорії, до яких приєдналися Румунія і Туреччина. Завершилася поразкою Болгарії, яка за Бухарестським мирним договором 1913 р. віддала Румунії Південну Добруджу, Греції – Південну Македонію і частину Західної Фракії, Сербії – майже всю Північну Македонію.
Балканські війни призвели до загострення міжнародних протиріч, прискоривши початок Першої світової війни.
Международные отношения в начале ХХ века
Мгновения XX века 1913 — Кайзер Вильгельм II
