Українські землі у складі Російської імперії (п/п XIX ст.)

 ТЕМА: УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

наприкінці ХVIII – у першій половині ХІХ ст.

 Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли землі Правобережної України та Західної Волині. А внаслідок двох успішних війн з Туреччиною другої половини ХVIII ст. до Росії було приєднано Південь України і Крим (1783 р.).

Українські землі, що перебували під владою Російської імперії умовно називають  Наддніпрянська Україна (Наддніпрянщина).

 АДМІНІСТРАТИВНО — ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ

Після ліквідації Гетьманщини українські землі були перетворені на російську провінції, на яку поширювався загальноросійський адміністративно-територіальний устрій. У 1796 р. згідно з указом імператора Павла І на російських землях замість намісництв запроваджувалися губернії. Остаточно поділ України на 9 губерній закріпився у 1802 р. У 20-30-ті рр. ХІХ ст. губернії були об’єднані в генерал-губернаторства.

Таким чином, українські землі ділилися на генерал-губернаторства (очолювали генерал-губернатори), генерал-губернаторства ділилися на губернії (очолювали губернатори), губернії ділилися на повіти (очолювали капітани-ісправники), а повіти ділилися на стани. Генерал-губернатори та губернатори особисто призначалися російським імператором.

Термін Україна практично припиняють вживати. Лівобережну Україну називають Малоросією, Правобережну Україну — Південно-Західним краєм, а південну Україну — Новоросією.

У 1831 р. було скасоване магдебурзьке право (право міст на самоврядування) на Лівобережжі.

У 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на Правобережжі.

У 1847-1848 рр. на Правобережжі була проведена інвентарна реформа.

Інвентарна реформа — система заходів, проведених урядом Росії з метою впорядкування кріпосницьких відносин, тобто визначення повинностей та розмірів земельних наділів залежних селян.

 

НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.

Російсько-турецька війна 1806-1812 рр.

Картинки по запросу русско-турецкая война 1806-12

 На початку 19 ст. російський царат брав участь у війнах коаліцій європейських держав проти наполеонівських військ, а також воював з Іраном, Швецією, Туреччиною. У російсько-турецькій війні 1806–1812 рр. українські землі правили за найближчий тил для російської армії. Як і в багатьох інших краях Росії, у Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківській, Херсонській і Катеринославській губерніях було проведено мобілізацію до війська. Селяни мусили давати для армії велику кількість волів, коней, возів, фуражу, провіанту. Російські війська, якими командував М. Кутузов, здобули на Дунаї низку перемог. Унаслідок цього в 1812 р. у Бухаресті між Росією і Туреччиною будо укладено Бухарестський мирний договір, за яким до Росії

  • відійшла частина Молдавії (між Дністром і Прутом) – Бессарабія.
  • краї поряд з територіями, населеними здебільшого молдаванами, були й землі, де переважало українське населення (Ізмаїльський, Хотинський і Акерманський повіти).
  • Переможне завершення війни з Туреччиною забезпечило Росії тил з півдня, вивільнило Дунайську армію й полегшило боротьбу проти Наполеона, який у цей час робив останні приготування до нападу на Росію.

Україна у французько-російській війні 1812 р.

«Через пять лет я буду господином мира. Осталась одна Россия, но я раздавлю её»

«Щоб вести цю війну ( з Росією), необхідно підтримувати Польщу, донських козаків і Україну».

Картинки по запросу наполеон

Наполеон Бонапарт, 1810 г.

Наполеон мав такі плани щодо України:

Правобережжя повинно було відійти до створеного Наполеоном Великого герцогства Варшавського;

Галичина і Волинь мали відійти до Австрії за воєнну допомогу в боротьбі з Росією;

— на території Лівобережжя та Південної України планувалося створити області на чолі з французькими маршалами та генералами (наполеоніди), які б підпорядковувалися Франції.

Вторгнення наполеонівської армії в Росію, що почалося в червні 1812 p., викликало неоднозначну реакцію української еліти. Верхівка суспільства розкололася на два табори: «автономістів» і «консерваторів».

Картинки по запросу в капніст

До першого табору  належала радикально мисляча частина української громадськості — дворяни В. Лукашевич та Мочульський (Мочуговський) з Полтавщини, Чайковський на Волині, Марлецький з Поділля, поет В. Капніст. Вбачаючи і Наполеоні визволителя від російської тиранії, вони висловлювали непри­ховану радість і сподівання, що з приходом французької армії в Україні гуде запроваджено «Кодекс Наполеона» і країна стане автономною, а за сприятливих умов — і незалежною державою.

Похожее изображение                   Іван Котляревський                

Консервативно-патріотичний табір становила більшість українського дворянства, колишня козацька старшина — С. Кочубей, письменник І. Кот­ляревський, поет І. Кованько. Вони вважали російського царя захисником громадського ладу та спокою. Налякані ідеями Французької революції, скасування Наполеоном кріпацтва у Польщі, вони взяли активну  участь в організації опору завойовникам. Були сформовані козацькі кавалерійські полки, які воювали на боці російської армії, до лав якої увійшло 75 тис. ополченців.

Ов_схема

22 червня 1812 в Вільковишках (Литва) Наполеон підписав наказ по «Великої армії», адресований його солдатам. У ньому говорилося про те, що Росія порушила «свою клятву», дану нею в Тільзіті і оголошувалася друга польська війна. Відозва Наполеона сприймалося як офіційне оголошення війни Росії.

У ніч на 24 червня 1812 Наполеон наказав почати переправу через р. Німан. Першими переправилися 300 поляків тринадцятого полку, потім стара гвардія, потім — молода гвардія, кавалерія Мюрата і інші частини. 30 червня переправа завершилася. Війна 1812 р. була розпочата.

У Вітчизняній війні 1812 року та закордонних походах  російських військ 1812-1814 рр. активну участь брали сформовані в Україні чотири Українські козацькі полки, три полки Бузького козацького війська, „охоче комонне і охоче піше” ополчення Чернігівської та Полтавської губерній, інші формування.

(На території України здійснено формування для участі у війні проти Франції кінних та піших полків українського козацтва (близько 18 тис чол.) та ополчення (близько 70 тис. чол.)

У червні 1812 р. французька армія вступила у російські володіння і розпочала марш на Москву. Її шлях пролягав через Польщу, Литву, Білорусь і українських земель безпосередньо неторкався. Лише на Волині на південному (київському)  напрямку планувалося задіяти з’єднання чисельністю 63 тис. чоловік: австрійський корпус Шварценберга (З4 тис), 25-тисячний французький корпус Мармона, польську дивізію.

Вже 25  липня російські війська відбили захоплений французами Брест-Литовський. У липні  відбувся бій між частинами 3-ї російської армії генерала О. П. Тормасова та загоном генерала Кленгеля, що входили в 5-й корпус армії Наполеона (корпус австрійського генерала Ж. Ренье).

Перед Тормасова стояло завдання звільнити Кобрин, який раптово був захоплений супротивником. Російські частини з усіх сторін відрізали ворогові шляхи до відступу, проте ворог продовжував надавати тривалий опір. У результаті подальшого артобстрілу в різних частинах міста спалахнули пожежі, що змусили солдатів Кленгеля сховатися за кам’яною стіною Базиліанського монастиря і в руїнах стародавнього замку поблизу Мухавца. Під натиском з усіх боків і втратив надію вирватися з оточення, Кленгель був змушений скласти зброю і капітулювати. Здалися 2 генерала, 78 офіцерів і 2382 солдата. Переможцям дісталися 4 прапора, два з яких знаходяться на могилі М. І. Кутузова в Ленінграді, і 8 гармат. Ворог зазнав тяжких людських втрат: тільки вбитих було до 1000. Втрати переможців склав 280 чоловік.

Велике було моральне значення  першої великої удачі у Вітчизняну війну. Звістка про Кобринської перемозі зробило в Росії велике враження і значно підняло дух відступаючих армій. На її честь вперше в ту кампанію зі стін Петропавлівської фортеці прогримів переможний салют

Наполеон з великою прикрістю дізнався про те, що армія Тормасова перейшла в контрнаступ, завдала жорстокої поразки батальйонам генерала Реньє і цілком витиснула наполеонівські війська із захоплених ними повітів. Він наказав рушити проти 3 армії корпусам Реньє і Шварценберга.

Тормасов розташувався на сильній позиції у Городечни і тут, маючи 18 тисяч проти 40, прийняв 31 липня бій. Позиції російських військ з фронту мали підступи тільки за гатям через заболочені притоки Мухавца. Обхід загонів Реньє з лівого флангу не вдався, війська Тормасова 10 часів відбивали саксонців, взявши в полон 234 чол. Відбиті були і атаки Шварценберга на правому фланзі.  Але, побоюючись бути відрізаним від Волині, Тормасов відійшов за р. Стир.

Австрійські, саксонські та польські війська, якими командували генерали Шварценберг, Реньє та Косинський, у ході свого наступу  захопили Ковельський, Дубенський, Володимирський і (частково) Луцький повіти.  Контролювати здобутий інтервентами український  терен додалася 12-тисячна польська дивізія А.Косинського (розташувалась у Володимирі-Волинському).

Картинки по запросу Поляки несли разбой и одичание. Под началом польских панов занимался бандитизмом всякий международный сброд»

«Поляки несли разбой и одичание.
Под началом польских панов занимался
бандитизмом всякий международный  сброд».
                                                  Михаил Казаков

Не менше, ніж наполеонівські війська, завдали горя жителям Волині польські феодали. Як писав до синоду волинський єпископ Даніїл, вони «не тільки перейшли на бік ворога і брали участь разом з ним у грабежах і руйнуваннях, але навіть перевершили його в жорстокості». Населення Волині піднялося на боротьбу проти ненависних загарбників. «Дубина народной войны, — по выражению Льва Толстого, — поднялась со всею своею грозною и величественною силой… поднималась, опускалась и гвоздила французов до тех пор, пока не погибло все нашествие».

Організовувалися партизанські загони, що нападали на офіцерів і солдатів наполеонівських військ, знищували їх, захоплювали ворожі обози, переривали лінії зв’язку, вели розвідку і її дані передавали російському командуванню. Серед видатних організаторів і керівників партизанських загонів є імена й уродженців України. Найбільш відомі серед них Єрмолай Четвертак (Четвертаков), Федір Потапов, який дістав прізвисько Самусь, і Степан Єремієнко.

Картинки по запросу четвертаков ермолай васильевич

Відомий партизан і герой Вітчизняної війни 1812 р. Єрмалай Васильович Четвертак народився 1781 р. в сім’ї кріпака с. Мефедівка (нині Середино-Будського району Сумської області). 1804 р. поміщик віддав його в солдати. Він служив у Київському драгунському полку, в складі якого і брав участь у війнах із Францією в 1805, 1807 і 1809 рр. З перших днів війни 1812 р. Єрмолай Васильович учасник ар’єргардних боїв. 19 вересня 1812 р. в бою біля Царева-Займища Четвертак потрапив у полон, але вже на четвертий день утік. У селах Задково і Босмани Смоленської губернії він організував і очолив загін у 300 осіб, з яких 127 мали вогнепальну зброю, захоплену в супротивника. Вони нападали і знищували транспортні засоби і мости. Загін знищив близько 1 тис. вояків та офіцерів французької армії, захопив 4 гармати і 18 фургонів із продовольством і боєприпасами. Є. Четвертак зі своїм загоном партизан контролював територію в радіусі 15 верств. За бойові заслуги Четвертак отримав звання унтер-офіцера і був нагороджений відзнакою військового ордена, який йому вручено в Парижі, куди він увійшов у складі російських військ, беручи участь у їхньому закордонному поході.

 Високо оцінив патріотичну діяльність населення Волині командуючий 3-ю армією генерал Тормасов. 27 серпня 1812 р. у листі Барклаю-де-Толлі він писав: «Край цей переходом австрійських та саксонських військ зовсім пограбований, все порожньо; жителі… сховались у лісах та в болотах, де, перебуваючи, перетинають сполучення між військами, нападають на транспорти і партії, схоплюють кур’єрів»

Активна боротьба населення Волині, опір російських військ 3-ї армії, прибуття на початку вересня в район Луцька Дунайської армії під командуванням адмірала П. Чичагова — все це не дало змоги наполеонівським військам просунутися далі в глиб України.

У липні 1812 року наполеонівські війська з’явилися в Київській та Чернігівській губерніях, маючи намір захопити Київ. Однак завдяки добре організованій обороні російської армії цей наступ був невдовзі зупинений. Пізніше (у вересні та жовтні 1812 року) Наполеон ще двічі повторив цю спробу. Вона коштувала його армії чималих втрат, однак Київ так і не повторив долю «відданої французові» Москви.

Українські частини не розминулись і зі славнозвісною «битвою народів» 16–18 жовтня 1813 р. під Лейпцигом. У цій грандіозній битві, де зійшлося до півмільйона вояків, у складі російської армії було вісім українських козацьких полків. Після перемоги під Лейпцигом російські війська оволоділи Парижем. У боях за французьку столицю відзначилися три полки бузьких козаків та Українська кінно-козацька дивізія.

У жовтні – листопаді 1814 р. українські частини повернулись із закордонного походу додому. Втрати в українських частинах були значними. Лише зі складу Малоросійських кінно-козачих полків загинуло під час закордонного походу більш як 5,5 тис. вояків.

Детальніше:

Російсько-турецька війна 1828-1829 рр.

У 1828 р. спалахнула нова війна між Росією та Туреччиною. Воєнні дії
відбувалися на Дунаї та Кавказі. На початку війни бої відбувалися і на землях Задунайської Січі. В умовах війни турецький уряд наказав козакам Задунайської  Січі виступити разом з турецькими військами проти російської армії. Тоді на заклик кошового отамана Задунайської Січі Й. Гладкого частина козаків перейшли на бік російських військ. Сформоване з них Окреме Запорозьке військо взяло активну участь у боях проти турків. Окреме Запорозьке військо в 1832 р. перейменували в Азовське козацьке військо. Воно було розміщене на узбережжі Азовського моря і отримало землі в Олександрівському повіті Катеринославської губернії. Разом із
сім’ями в цьому війську було 6 тис. осіб, згодом майже 11 тис. В обов’язки війська входила охорона східної частини російсько­ го узбережжя Чорного моря. Військо розформували в 1866 р. На той час близько половини козаків переселили на Кубань

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

На початку XIX ст. Російська імперія займала величезну територію: від Білого моря на півночі до Кавказу і Чорного моря на півдні, від Балтійського моря на заході до Тихого океану на сході. Росії належала частина Північної Америки (Аляска). У першій половині XIX ст. територія Росії ще більше розширилася за рахунок приєднання Фінляндії, частини Польщі, Бессарабії, Кавказу і Закавказзя, Казахстану, Приамур’я і Примор’я. Населення зросла з 37 млн. до 74 млн. чоловік.

Картинки по запросу россия в начале 19 века

На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Пів­денна Україна) належали Російській імперії. У цей період сільське господарство було головним сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку.

У першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке  землеволодіння. Наддніпрянська Україна —  75% землі належало поміщикам,  60% населеннякріпаки. Основу економіки становило сільське господарство.

Сільське господарство :

Для розвитку аграрних відносин у цей період харак­терне посилення експлуатації селян. Селянство поділялося на дві основні групи — поміщицькі та державні (крім
них існувала ще незначна кількість удільних селян).

  • По­міщицькі селяни переважали в Східній Україні, Право­бережжі, а державні — на Лівобережжі та Півдні України.

Відробіткова, грошова і натуральна ренти були основними формами експлуатації. Незважаючи на те, що закон 1797 р. офіційно встановлював 3-денну панщину, на практиці вона становила 4—6 днів на тиждень. Селяни відробляли і додаткові повинності (будівельні дні) та сплачували натуральний та грошовий оброки.

Ситуацію в сільському господарстві ускладнювали ще й неврожайні роки: від 1799 р. до 1856 р. у Східній Україні було 28 повсюдних і часткових неврожаїв, які призвели до голоду та епідемій, спричинили розорення селянських господарств.

Прогресуюче обезземелення, руйнація індивідуальних господарств зумовили появу надлишків робочої сили в аграрному секторі. Спробою знайти вихід із скрутного ста­
новища були стихійні та організовані переселення селян у Саратовську та Астраханську губернії, на Кавказ, у Ново­російський край.

  • У 1838—1852 pp. з Лівобережжя переселилося в ці райони 58,5 тис. осіб.
  • . У 40-х роках X IX ст. лише на Полтавщині у цей процес було втягнуто майже 90 тис. осіб.

1. У сільському господарстве у Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст. загострювалася криза феодально-кріпосницьких відносин. Прояв кризи феодально-кріпосницьких відносин:

  • панування кріпацтва – поміщик мав право на майно і працю селянина, міг продати його з землею чи без землі;
  • посилення феодальної експлуатації. Були поширені натуральна, грошова та відробіткова ренти;
  • запровадження урочної системи — поміщик давав селянам завдання (урок), яке, як правило, неможливо було виконати за 1 день;
  • панщина становила 4-6 днів на тиждень;
  • витіснення селян на неродючі землі
  • державні селяни платили грошову ренту (податок) і виконували повинності на користь держави;
  • примітивні, застарілі знаряддя праці, неефективне екстенсивне господарство і кріпацтво призводили до зниження прибутків поміщиків. У результаті велика частина феодальних маєтків перебувала під заставою;
  • запровадження військових поселень (1817 – 1857 рр.) – так зване «самоутримання» війська, коли частина військових-селян одночасно виконували сільськогосподарські роботи і несли військову службу. Хлопчиків із 7 років зараховували до таких новобранців (кантоністів).

Картинки по запросу військові поселення

автор ідеї про військові поселення

Військові поселення формувалися із сімейних солдатів, що прослужили не менш 6 років в армії, і місцевих жителів — чоловіків, головним чином, селян у віці від 18 до 45 років, що володіли власним майном. Всі вони іменувалися селянами-хазяями. Діти селян-хазяїв зараховувалися в кантоністи, а з 18 років переводилися у військові частини. Після досягнення 45 років поселенці йшли у відставку, але продовжували нести службу в шпиталях і по господарству. Місцеві жителі, що не ввійшли до складу війська, але підходили за віком і були придатні до служби, зараховувалися в помічники хазяїв і в резервні військові підрозділи. Типове військове поселення на роту (228 чол.) складалося з 60 будинків, у кожному з яких проживали 4 родини з нерозділеним господарством. 4 роти становили батальйон, полк становив округ. Разом з регулярним військовим навчанням, несенням вартової служби поселенці займалися сільським господарством, а також працювали на каменоломнях, порохових і лісопильних заводах. Військові селяни звільнялися від всіх податків і повинностей, від стройової служби, але зобов’язані були постачати продовольством регулярну армію. Для них будувалися типові будинки з господарськими будівлями, вони одержували худобу та інвентар. Земельні наділи селян становили: у піхоті — 6,5 десятин ріллі, у кавалерії — від 36 до 52 десятин. Життя військових поселенців і їх родин суворо регламентувалося. Вони зобов’язані були носити видану військову форму, жити та працювати за затвердженим розпорядком.

Картинки по запросу військові поселення

Характерною рисою розвитку аграрних відносин цього періоду була нерівномірність втягування поміщицьких господарств у товарне виробництво.

  • Великі латифундії Південної та Правобережної України мали вагомий ринковий потенціал — значні площі землі та достатню кількість дармової кріпацької робочої сили. Саме тому ці господарства легше і швидше пристосовувалися до товарно-гро­шових відносин,
  • ніж дрібні господарства Лівобережжя.

Поступово в товарне виробництво втягуються і селянські господарства, що стимулювало процес поглиблення май­ нової  диференціації селянства. В умовах масового обеззе­мелення починає формуватися заможна селянська вер­хівка, представники якої володіли або ж орендували 100 і більше десятин землі. Шляхом дрібного підприємництва, лихварства, чумакування, посередницької торгівлі ця частина селянства накопичує капітали, готуючись до крупної підприємницької діяльності. У цей період розширю­ється сфера застосування вільної праці, поглиблюється галузева спеціалізація, в окремих господарствах дедалі помітнішими стають часткові агротехнічні зрушення.

2. У першій половині ХІХ ст. у сільському господарстве Наддніпрянської України проникають капіталістичні відносини:

Капіталістичні відносини (капіталізм) – соціально-економічні відносини, засновані на вільнонайманій праці, товарно-грошовому обігу та приватній підприємницькій діяльності, спрямованій на прибуток.

  • у сільському господарстве  України починають використовувати найману працю;
  • інколи земля передається в оренду заможнім селянам, купцям тощо;
  • подекуди використовується у сільському господарстве техніка;
  • зростає роль товарного виробництва у сільському господарстве.

Промисловість:

У першій третині 19 ст. розвиток мануфактурної промисловості досяг такого
рівня, що підготував умови для промислового перевороту (промислової, технічної революції).

 Промисловий переворот – це

  • перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував упровадження в промислове виробництво й транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.
  • У соціальному плані провідну роль почали відігравати фабриканти та люди найманої праці.

На українських землях у складі Російської імперії промисловий переворот розпочався у 30–40-х і завершився у 70–80-х роках 19 ст.

Картинки по запросу промисловий переворот

Похожее изображение

  • Мануфактури – підприємства, засновані на ручній праці
  • Заводи та фабрики – підприємства, засновані на машинному виробництві.

Спочатку промисловий переворот виявився в харчовій промисловості. У  цукровиробництві почали застосовувати машини для подрібнення цукрових буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парову техніку випарювання й згущення цукробурякового соку. Першу цукроварню, яка застосувала парову
технологію виробництва цукру, було збудовано в 1843 р. промисловою фірмою «Брати Яхненки й Симиренко» в селі Ташлику на Черкащині. (перший цукровий завод був побудований у 1824 р. у с. Трощині на Чернігівщині)У 1861 р. на
Україні налічувалося 229 цукрових заводів: вони давали понад 3 млн. пудів цукру за сезон, або близько 80% загальноросійського ви робництва. Основна частина цукрових заводів була розташована на Правобережжі й Лівобережжі України. На першому місці стояла Київська губернія, яка давала 60 % цукру, що вироблявся в Україні.

Продовжувався процес кількісного зростання промислових підприємств. Від 1825 р. до 1861 р. їхня кількість  зросла в 3,6 раза.  Частка вільнонайманої праці про­довжує неухильно зростати. Якщо 1825 р. вона становила 25% , то 1861 р. — вже майже 74%.

Наприкінці 30-х – на початку 40-х рр. 19 ст. в Україні геологічні експедиції виявили великі поклади високоякісного кам’яного вугілля в Донецькому кряжі. Згодом було
відкрито поклади залізної руди в околицях міста Кривий Ріг, що разом з вугіллям Донбасу поклало к розвитку кам’яновугільної, металургійної галузей промисловості та машинобудування.

Картинки по запросу донбас в 30 рр 19 ст

Донбас пе­ретворюється на крупний центр кам’яновугільної промис­ловості, який за видобутком вугілля 1860 р. в межах Російської імперії поступався лише Сілезькому басейну.

Промисловий переворот сприяв економічному зростанню міст. Поряд з ремеслом і мануфактурами в містах виникли підприємства фабрично-заводського типу, кількість яких швидко зростала. Окрім того, зміни в українській промисловості зумовили збільшення чисельності міського населення. Особливо швидко зростали чорноморські портові міста. Найбільше значення для морської торгівлі мало заснування у 1794 р. Одеси. У 1817 р. Одеса була оголошена відкритим, вільним портом (порто-франко). Туди було дозволено безмитне ввезення зару біжних
товарів та їх безмитний продаж. У 1840-х рр. за кількістю жителів Одеса перевершила найбільше місто України – Київ. Від середини 19 ст. аж до кінця існування Російської імперії за чисельністю населення Одеса поступалася лише Москві й Петербургу.

Картинки по запросу одесса порто франко в 19 ст

Розвиток промисловості зумовив формування нових верств:

  • підприємців-буржуазії
  • та вільнонайманих працівників – робітників-пролетаріїв.

 

Торгівля:

1.  Внутрішня торгівля:

  • внутрішня торгівля була представлена ярмарками (діяло понад 2 тис. ярмарок в Україні: Харків, Суми, Полтава та ін.);

Картинки по запросу сорочинская ярмарка в 19 ст

Сорочинська ярмарка сер ХІХ ст.

  • вивозилося з України в Росію збіжжя, зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор;
  • завозилося з Росії тканини, вироби з металу, скло, посуд;
  • розвивався чумацький промисел.

Похожее изображение

Айвазовский И. К. Чумаки в Малороссии. 1885 год

2.  Зовнішня торгівля:

  • здійснювалася через порти Чорного та Азовського морів: Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь;
  • Україна експортувала сільськогосподарську  продукцію (зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор);
  • імпортувала товари розкоші, машини тощо.

Картинки по запросу промисловий переворот

АНТИФЕОДАЛЬНИЙ РУХ У НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

Перша половина X IX ст. — це період визрівання глибокої суспільно-політичної кризи в Російській імперії, складовою якої були українські землі. Ця криза зумови­ла виникнення суспільних рухів, які намагалися знайти вихід із скрутного становища.

Антифеодальний рух – суспільний рух проти панування феодальних відносин – кріпацтва.

Причини антифеодального руху:

  • посилення кріпосного гнуту;
  • безправне становище кріпаків;
  • зловживання чиновників.

Мета антифеодального руху:

  • скасування кріпацтва та отримання землі селянами.

Форми антифеодальної боротьби:

  • скарги;
  • відмова виконувати повинності;
  • псування знарядь праці;
  • підпали маєтків та вбивство поміщиків;
  • утечі;
  • збройні повстання;
  • партизанська боротьба.

Масові антифеодальні повстання:

  • Турбаївське повстання 1789 – 1793 рр. на Катеринославщині;
  • У 1803 р. на Правобережній Україні відбулися масові виступи селян 24 сіл та містечок Черкаського повіту Київ ської губернії.

В Україні від 1797 р. до 1825 р. відбулося понад 100 виступів кріпосних селян.

  • у 1819 р. у Чугуєві (Харківщина) відбулося селянське повстання проти військових поселень;
  • селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820 рр.), Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині (1832-1833 рр.);
  • Наступні дві хвилі селянських виступів були пов’язані з польським повстанням 1830—1831 pp. (Київщина) та голодом 1832—1833 pp. (Харківщина, Херсонщина, Чернігівщина).
  • протягом 1813 – 1835 рр. тривала партизанська антифеодальна селянська боротьба на Поділлі на чолі з У.Кармелюком;

Похожее изображение

  • «Київська козаччина» (1855 р.) – масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану.

Картинки по запросу київська козаччина

Підсумки повстань:

  • повстання були стихійними й неорганізованими, успіху не мали;
  • повстання засвідчили, що більшість населення України виступає проти кріпацтва і готова до збройної боротьби;
  • повстання змусили частину поміщиків шукати шляхи покращення умов селянства.

Як правило, селян карали шпіцрутенами.

Картинки по запросу шпіцрутени

Шпіцрутен – довга тонка і гнучка палиця або прут, яким били засуджених у царській армії, проганяючи їх через шеренгу солдатів.

Картинки по запросу повстання в 1819 р. у Чугуєві

ТЕМА: СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ РУХИ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ  В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

Російська імперія – централізована абсолютна монархія із жорсткою політичною цензурою та забороною будь-яких опозиційних течій та рухів. Російську імперію очолював імператор (цар), влада якого була безмежною.

Роки правління російських імператорів в пер. пол. ХІХ ст.

  • Олександр І (1801 – 1825 рр.)
  • Микола І (1825 – 1855 рр.)

Абсолютизм (абсолютна монархія) – необмежена влада правителя, яка ґрунтується на сваволі і за якої досягається високий ступінь державної влади. У Росії абсолютна монархія набула форми самодержавства.

Цензура – система державного нагляду за змістом та розповсюдженням інформації. Опозиція – протидія, опір панівній думці влади.

Суспільно-політичний рух – рух, учасники якого пропонують різноманітні ідеї вдосконалення життя суспільства.

Напрями суспільно політичних рухів Наддніпрянської України:

  • масонство;
  • польський національно-визвольний рух;
  • російський суспільно-політичний рух;
  • український національно-культурний рух.

МАСОНСТВО

(франкмасонство, фр. Franc-maçonnerie, англ. Freemasonry) «вільне мулярство», «вільне каменярство» Всесвітнє братство, всесвітній Орден.

Вважаючи Бога Великим архитектором Всесвіту, масони вважають себе його каменярями.

Ідеал об’єднання людей на засадах братерства, любові, рівності та взаємодопомоги

Кінцева мета — утворення всесвітнього братерства людей на засадах свободи й справедливості за допомогою всесвітньої таємної організації.

Шлях для досягнення цього, на думку масонів, пролягає через духовне переродження людства

Хоча масони заявляли про невтручання в політику, вони відігравали помітну роль у революційних та національно-визвольних рухах.

Масонство – релігійно-етичний рух, прибічники якого закликали до морального самовдосконалення й об’єднання людей за принципами Свободи, Рівності, Братерства.

Первинною організацією в масонстві є ложа. Кожною ложею керує Достойний Майстер

Окремі Ложі об’єднуються у Велику Ложу (в деяких країнах Велика Ложа називається «Великий Схід»). Великою Ложею керує відповідно Великий Майстер.

Найстарішою в світі цілком спекулятивною ложею (тобто не пов’язаною з ремеслом оперативних каменярів) вважаеться Haughfoot Lodge в Шотландії, яка збирається з 22 грудня 1702 р.

Перша в світі Велика Ложа — Велика Об’єднана Ложа Англії заснована 24 червня 1717 р., перша Велика Ложа вважається «материнською» для інших Великих Лож.

С початку сенс діяльності масонів полягав у зміні світу в кращу сторону, т. е. Вони хотіли зробити його більш досконалим для того, щоб кожен з живучих на землі відчував себе щасливим. Для досягнення цієї мети потрібно змінити все суспільство і кожну людину окремо. Але коли на чолі масонства в 1870 році став Адольф Кремьё, політика Ордена кардинально змінилася. Була розроблена  програма, спрямована на встановлення панування членів цього таємного товариства над усім світом.

З самого початку члени масонського Ордена намагалися зрозуміти, як же вплинути на світ, і нарешті, прийшли до висновку, що насильно змінити суспільство і змусити кожну людину вести себе по-іншому, керуючись іншими цінностями, відразу неможливо. Для цього доведеться впливати на свідомість кожного окремо взятого індивіда, а, на думку психологів, це може стати можливим лише в разі поступового перевиховання.

Даний спосіб вимагає чимало часу, так як має змінитися не одне покоління людей, поки важливі цінності стануть нормою суспільного життя. Вважається, що члени Ордена придумали найбільш швидкий метод впливу на бажання і думки людей через спеціально розроблені таємні символи масонів.

Сьогодні існує велика кількість символів, які асоціюються з Орденом масонів. В одній статті зробити опис усіх просто неможливо. Тому розглянемо лише головні символи масонів і їх значення.

Символи масонів фото

Промениста дельта, або Всевидяче око, — один з найзнаменитіших знаків Ордена. Більшість експертів вважають, що даний символ не має нічого спільного з тотальним контролем. Навпаки, він є уособленням мудрості і істини, які опановує учень, а також перемоги добра над злом. Причиною, яка сприяла тому, що Всевидяче око стали сприймати як символ тотального контролю, стало його розміщення на монетах і банкнотах багатьох країн світу.

Справа в тому, що практично з самого початку масонів оточувала якась аура таємничості, тому багато людей хотіли стати членами їх Ордена. Деякі з них були дуже багаті, а як відомо, жодна організація не відмовляється від хорошого фінансування. Тому в ряди масонів стали приймати не тільки архітекторів і каменярів, а й тих, хто мав чималими коштами і великий владою. Таким чином, в Ордені з`явилися монархи, лорди, дворяни, власники банків і великі підприємці. Трохи пізніше вони почали розміщувати символи масонів (фото є в огляді) — Всевидяче око і інші — прямо на грошових знаках, будівлях, які вони побудували, і на великій кількості інших предметів, показуючи тим самим свою владу і могутність.

Наугольник і циркуль — знак, який трактується по-різному в залежності від ложі. Найчастіше його асоціюють з небом і землею. Іноді його доповнюють буквою G, що позначає Бога або геометрію (від англійського слова Geometry). Взаємне розташування прутами і циркуля має важливе значення у всіляких обрядах і церемоніях.

Уперше масони виникають в Англії у ХVIII ст. і поширюються в інших країнах Європи. (Перша в світі Велика Ложа — Велика Об’єднана Ложа Англії заснована 24 червня 1717 р., перша Велика Ложа вважається «материнською» для інших Великих Лож).

Масоны. Символы и жесты.


У Росію та Україну масони потрапляють наприкінці ХVIII ст.

Масонські організації називалися масонські ложі.

Найвідоміші масонські ложі в Україні

Картинки по запросу полтавська масонська ложа

Обряд посвячення в масони

  • У 1818 р. у Полтаві починає діяти масонська ложа «Любов до істини», одним з членів якої був І.Котляревський.

Похожее изображение

Полтавська ложа «Любов до істини» активно залучала своїх членів до громадсько-політичної діяльності. Багато з її членів поповнювали декабристську організацію Союз благоденства.

  • У 1818 р.  — у Києві діє «Ложа об’єднаних слов’ян»

Майстром її були Валентій Розчіщевський, Францішек Чарлевський, Віктор Лажнінський. Мова — російська і французька. в Києві виникла ложа «Об’єднаних слов’ян», до якої належали здебільшого польські поміщики і російська інтелігенція, українці. Члени ложи у своїй програмі прагнули до утвердження дружніх стосунків і взаємодії між трьома слов’янськими народами. На ґрунті цієї ложі в Україні виникла декабристська таємна організація Товариство об’єднаних слов’ян, яка обстоювала ідею федерації вільних слов’янських народів.

  • 1817 р.  — у Харкові з’являється майстерня «Вмираючий сфінкс»

Харківська ложа не займалася політикою і діяла у межах релігійно-етичного напряму. Її члени піклувалися про самовдосконалення і вдосконалення ближніх.

  • 1818 р. —  у Одесі  починає діяти «Понт Євксінський»
  • 26 грудня 1818 року — в Кам’янці-Подільському заснована ложа «Озіріс», від петербурзької ложі «Астрея». Мова була польська, французька і російська. Майстром ложі був Францішек Димер, пом. — лікар Ян Чайковський, члени «Озіріс» — Станіслав Павловський — подільський губернатор, Томаш Міхалковський, Мартин Кроковський, Гнат Садовський, Юліан Сабінський, Францішек Малиновський, Шимон Чайковський, Раціборовський, Пільштин

Похожее изображение

1819 року масонські ложи в Україні заборонили, це сталося на три роки раніше заборони діяльності масонів у Росії. 1822 року царський уряд видав указ про заборону всіх таємних організацій, насамперед масонських лож. Проте це рішення не припинило діяльності масонського руху, тому вже 1826 року Микола 1 підтвердив чинність височайшего указу. Загалом масонський рух в Україні був значно слабкішим, ніж у Європі. Масони в Україні діяли пасивно, неузгоджено, без чіткої ідейної основи.

 ПОЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ

Картинки по запросу польське повстання 1830

Мета: відновлення незалежності Речі Посполитої  (кордонах 1772 р.)

1830 – 1831 рр. відбулося повстання (на чолі з І. Лелевелем) за відновлення незалежності Польщі, яке   було придушене російськими військами.

Позбавлення на Правобережжі маєтків і виведення з дворянського стану 64 тис. польських шляхтичів (в повстанні брали участь 4 тис. осіб), закриття Кам’янецького ліцею, переведення на російську мову всіх польських шкіл й судочинства на Правобережжі, створення Київського університету (1834 р) ім. Святого Володимира, який мав «поширювати російську культуру на спольщених землях Західної Росії»

 Українці в своїй більшості не підтримали поляків під час повстання, оскільки на Правобережжі поляки планували відновити лише свою владу.

Похожее изображение

 РОСІЙСЬКИЙ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ (ДЕКАБРИСТСЬКИЙ)

Декабристи – представники опозиційного російського дворянства, які боролися за повалення царату (самодержавства), скасування кріпацтва та демократизацію Росії.

1815 – 1816рр. у Кам’янці-Подільському – «Залізні персні» на чолі з В. Раєвським

Першими декабристськими організаціями були «Союз порятунку» (1816 – 1818 рр.) та «Союз благоденства» (1818 – 1821 рр.)

У 1821 р. декабристські товариства були реорганізовані в

Північне товариство          та              Південне товариство.

 

Південне товариство

 

 

Північне товариство

 

Центр

 

 

м. Тульчин (Україна)

 

м. Петербург (Росія)

 

Лідер

 

 

П. Пестель

Результат пошуку зображень за запитом "п пестель"

 

М. Муравйов

Результат пошуку зображень за запитом "конституція муравйова"

Програмні документи

 

«Руська правда»

«Конституція»

 

 

Ідеї

Проголошення республіки; скасування кріпацтва; демократичні права та свободи; збереження єдиної неподільної Росії. Проголошення Конституційної монархії, скасування кріпацтва; демократичні права та свободи; перетворення Росії на федерацію, але без урахування етнічних кордонів.

 

Доля Українських земель

Україна повинна була б стати однією з 10 областей Росії Україна мала бути поділена на Чорноморську державу (Київ), Українську державу (Харків), Бузьку державу (Одеса)

Декабристи ігнорували національне питання

У 1823 р. у м. Новгород-Волинський (Україна) було засноване Товариство об’єднаних слов’ян. Лідерами товариства були російські офіцері, брати П. і А. Борисови. Товариство виступало за звільнення слов’янських народів і об’єднанням їх в демократичну федеративну республіку. («Правила», «Клятвена обіцянка») Створення окремої Української держави як члена федерації не передбачалося

У 1825 р. Товариство об’єднаних слов’ян об’єдналось із Південним товариством декабристів.

«Білоцерківські плани», 1826 р. – арешт імператора Олександра І під час військових учений

 Повстання декабристів

У 1825 р. помер імператор Олександр І. 14 грудня 1825 р. у Петербурзі декабристи підняли повстання, яке було придушене владою.

 29 грудня 1825 р. в Україні біля Фастова (с. Устинівка) розпочалося декабристське повстання Чернігівського полку, яке очолив С. Муравйов-Апостол. 3 січні 1826 р. повстання було придушене. Декабристський рух зазнав поразки.

Детальніше:

Декабристское движение

Діяльність декабристів (слайд-фільм)

 Восстание Черниговского полка

 УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ РУХ

 У ХІХ ст. відбувається процес становлення (відродження) української нації.

Нація – історична спільність людей, що складається у процесі формування спільної території, економічних зв’язків, мови, етнічних особливостей культури й характеру.

Національне відродження – це пробудження національної самосвідомості народів, які не мали власної державності; фактично – це процес становлення нації.

Національна ідея – ідея (сукупність ідей), яка покликана об’єднати націю задля вирішення нагальних для нації завдань. Національна ідея — це концентрований вираз національних інтересів та почуттів, форма духовного самоусвідомлення, показник того, як народ усвідомлює себе, свою роль і місце у світі. 

Стадії національного відродження

  • Фольклорно- етнографічна стадія    (академічна (наукова)

Окремі дослідники-ентузіасти «винаходять» національність, збирають і публікують народні пісні, вивчають історію, мову, звичаї свого народу. Унаслідок цього вони знаходять аргументи, що певна етнографічна група є окремою спільнотою з погляду етнографії, філології та історії

  • Культурницько-літературна стадія     (українофільська)

Дослідження, здійснені на попередній стадії, трансформуються в певні ідеї, що поширюються серед освічених верств. Головним стає відродження мови, боротьба за розширення сфери її вжитку. Мова, що була раніше об’єктом дослідження, стає мовою, якою пишуться літературні твори, здійснюються переклади, ставляться театральні вистави тощо. Результатом цього стає поширення почуття національної свідомості серед широких суспільних верств

  • Політична стадія

Нація згуртована усвідомленням власної історії та мови, розгортає боротьбу за своє визволення. Зароджується масовий національний рух, який, у свою чергу, має привести до незалежності нації. Виникають політичні організації, створюються політичні програми з вимогами здобуття самоврядування, автономії та, врешті-решт, самостійності

Появи українського національного руху

Культурне відродження

З кінця ХVIII ст. починається рух дворян-автономістів, метою якого було відновлення втраченої автономії Гетьманщини (представники: В.Полетика, Р.Маркович, В.Капніст…).

У 1791р. відбулася, так би мовити, місія В.Капніста в Берлін ( у Прусське королівство) з метою організувати російсько-прусську війну та звільнити Україну. Місія провалилася.

У 1798 р. перша публікація «Енеїди» І.Котляревського, яка започаткувала літературну українську мову.

У 1821 – 1822 рр. у Полтаві діє нелегальне Малоросійське таємне товариство на чолі з В.Лукашевичем. Товариство використовувало досвід діяльності масонських організацій. Програмний документ – «Катехізис автономіста». Головна мета Товариства — досягнення незалежності України, скасування кріпацтва, ліквідація самодержавства.

1820-1830 рр. — м. Ніжин. Гімназія вищих наук — гурток (І. Орлай, М. Гоголь …)

1826 — 1827 рр. — Харківський університет — гурток

У 1846 р. перше видання праці з політичної історії України — «Історії Русів» — анонімного твору, авторство якого приписують Г.Кониському та Г.Полетиці.

 Протягом 1846 – 1847 рр. у Києві діє Кирило-Мефодіївське братство

 Кирило-Мефодіївське братство – українська таємна політична організація, яка намагалася поширювати свої ідеї шляхом культурно-просвітницької діяльності.

Картинки по запросу кирило-мефодіївське товариство 

Організатори

 та діячі

 

 

 М.Костомаров, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш, Т.Шевченко.

 

Програмні документи

 

«Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія» (автор -В.Білозерський)

«Книга буття українського народу» (автор – М. Костомаров).

 

Ідеї

скасування кріпацтва, повалення самодержавства, реалізація демократичних прав та свобод, національне визволення українського народу, створення конфедерації (об’єднання) вільних демократичних слов’янських держав зі столицею в Києві.

 Течії

  • поміркована (ліберальна). Представники: М.Костомаров, П.Куліш. Виступали за поширення ідей братства, які призведуть до реформ;
  • радикальна (революційна). Представники: М.Гулак, Т.Шевченко. Відстоювали ідею народного повстання.

Картинки по запросу кирило-мефодіївське товариство

Картинки по запросу символ кирило-мефодіївське товариство

Реальна діяльність членів товариства зводилася до зустрічей на квартирах М. Гулака або М. Костомарова, де велися наукові диспути, обговорювалися програмні документи, а також до приватних бесід із молоддю, інтелігентами, дрібним чиновництвом.

 У 1847 р. за доносом студента Олексія Петрова Кирило-Мефодіївське братство було ліквідоване, а його учасники заарештовані. Найбільші покарання отримали Т.Шевченко та М.Гулак.

Перші кілька днів Миколі І про справу не доповідали, оскільки він саме пережив серцевий напад. А потім усі дії таємної поліції узгоджувалися з ним, і він контролював хід слідства.

Початкове уявлення про масштаби «змови» було дуже перебільшеним. Запідозрювалися широкі міжнародні звязки братчиків, насамперед серед слов’ян. Особливо ж відстежувано «польський слід» Іван Дзюба. . Зокрема, традицію вважати, що написання «Закону Божого» відбулося під впливом «Книги народу польського…» в історіографії започаткував особисто шеф жандармів Олексій Орлов написавши у всепідданішій доповіді, що «Закон Божий» є ніщо інше як «переробка книги Міцкевича»

Слідчим ІІІ відділення канцелярії імператора так і не вдалося добачити у братчиках певно сформованої організації,  тож вустами шефа жандармів Олексія Орлова було зроблено присуд, що «Українсько-Слов’янське Товариство Св. Кирила і Мефодія було не більш як науковою маячнею трьох молодих людей.»

Кирило-Мефодіївці

Відео-урок: Культура України напр XVIII — п/п  XIX ст

Відео-урок: Українські землі у складі Російської імперії (кінець XVIII — на початку XIX  ст.)

Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVIII – у пер. пол. ХІХ ст.

Тренувальний тест

Критерій оцінювання:

  • 96% -100% = 12 балів          81% -85% = 9 балів  
  • 91% -95%  = 11 балів            76% -80% = 8 балів
  • 86% -90% = 10 балів          71% -75% = 7 балів
  • 61% -70% = 6 балів             31% -40% = 3 бали
  • 51% -60% = 5 балів            16% -30% = 2 бали
  • 41% -50% = 4 бали              0% -15% = 1 бал

 

Запись опубликована в рубрике Конспекти, тести_9кл. Добавьте в закладки постоянную ссылку.