ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ:
мафія — як організація, виникла на Сицилії у середні віки для самозахисту селян. Кожен, хто вступав до неї, повинен був служити мафії, коритися «батькові» і мовчати. За порушення цих правил загрожувала смерть. Така форма стала незамінною для створення пізніше у різних країнах організованих злочинних груп. В Італії мафія , злившись з державним корумпованим апаратом стала винятково могутньою, небезпечною силою;
Червоні бригади – ультраліва терористична організація;
Корупція — продажність державних чиновників;
операція «Чисті руки» — широкомасштабна кампанія, спрямована проти мафіозних структур, розгорнута у лютому 1992 р. У ході цієї операції було виявлено численні факти корупції у вищих ешелонах влади і серед керівництва головних політичних партій. У наступні два роки під слідством опинилися лідери ХДП, ІСП, кілька міністрів, депутати, сенатори, загалом понад 2 тис. осіб. майже вся верхівка італійського суспільства, традиційні політичні партії були дискредитовані.
ДАТИ:
- 1945–1953 р. – уряд Альчіде де Гаспері.
- 2 червня 1946 р. – референдум, який схвалив ліквідацію монархії.
- 12 червня 1946 р. – король Умберто ІІ зрікся престолу.
- 18 червня 1946 р. – проголошено Італійську Республіку.
- Грудень 1947 р. – прийнято Конституцію.
- 1948 р. – Італія приєдналася до плану Маршала.
- 1949 р. – вступ до НАТО;
- 1950–1955 рр. – аграрна реформа.
- 1957 р. — вступ до ЄЕС;
- Листопад 1969 р. – загальний страйк;
- 1978 р. – убивство Альдо Моро;
- 1986 р. – найбільший судовий процес над мафією;
- 1992 р. – 1993 рр. — початок операції «Чисті руки»;
- 1993 р. – прийнято закони, які встановлювали мажоритарну систему виборів. Перехід до Другої Республіки.
- 1993 р. – утворено партію «Вперед Італія» на чолі із С. Берлусконі.
- 2008–2011 рр. – уряд С. Берлусконі.
- 2008 р. – «Сміттєва криза».
- 2011–2013 рр. – уряд Маріо Монті.
Протягом Другої світової війни Італія втратила третину національного багатства. Обсяг промислового виробництва в 1945 р. становив лише 30% довоєнного, почалась гіперінфляція. У політичному житті Італії провідну роль відігравали сили, які очолювали антифашистську боротьбу, в 1946 р. вони підписали пакт про єдність дій. Найавторитетнішою партією стала Християнсько-деморкатична партія (ХДП), яка була створена в 1944 р. Лідер ХДП А. де Гаспері в 1945 р. очолив уряд. Після референдуму, 18 червня 1946 р. Італія була проголошена республікою. В 1947 р. було прийнято конституцію, яка набрала чинності з 1 січня 1948 р. Відповідно до конституції Італія проголошувалась демократичною парламентською республікою. Вперше в історії країни було введено загальне виборче право. Королівській сім’ї заборонялось повертатися в Італію. Вищим органом влади проголошувався двопалатний парламент, який обирав президента — главу держави. Виконавчу владу очолював голова ради міністрів, який призначався президентом і затверджувався парламентом.
Альчіде де Гаспері Умберто ІІ
«Економічне диво» — у 1950-1960-ті рр. Італія переживала період бурхливого розвитку економіки. За темпами зростання у Європі вона поступалась лише ФРН. Завдяки економічному зростанню Італії вдалось розрахуватись з боргами і стабілізувати грошову одиницю ліру. Підвищився рівень життя італійців, сформувалась «держава процвітання». Причини і передумови італійського «економічного дива»:
- Аграрна реформа, яка сприяла розширенню внутрішнього ринку та модернізації сільського господарства , (1,5 млн. га)
- Відмова США та Великої Британії від своїх часток репарацій з Італії,
- Допомога за планом Маршалла (1,5 млрд.)
- Державна підтримка великих корпорацій, стимулювання централізації капіталу,
- Створення великих державних підприємств і значного за розмірами державного сектору економіки (до 40%), (ФІАТ, Піреллі, Оліветті)
- Значні капіталовкладення у розвиток відсталого Півдня країни,
- Дешева робоча сила,
- Залучення іноземного капіталу, участь у європейських інтеграційних процесах, створення широкої системи соціального забезпечення, яка сприяла розвитку внутрішнього ринку,
- Проведення структурної перебудови економіки, орієнтація на експорт, оновлення технічної бази,
- Надання пільг малому і середньому бізнесу,
- Розвиток системи курортів, туризму, відпочинку і розваг;
В умовах боротьби за соціальні права зростав авторитет лівих партій, а християнські демократи втрачали свою популярність. У період 1963-1976 pp. ХДП вступила в коаліцію з ІСП. Лівоцентристський уряд, очолюваний Альдо Моро, посилив втручання держави в економічне життя суспільства, прийняв п’ятирічну економічну програму, націоналізував електротехнічну промисловість. Запроваджувався 40-годинний робочий тиждень, розширювалися права профспілок на підприємствах. Прийняті закони передбачали захист орендарів землі та обмеження спекуляцій у житловому будівництві.
Наприкінці 60-х років Італія, як і інші країни Заходу, була охоплена масовим молодіжним рухом, підтриманим робітниками. У листопаді 1969 р. відбувся загальний страйк, в якому взяли участь 20 млн осіб. Майже всі вимоги страйкарів було виконано.
Економічна криза 1974-1975 pp. загострила проблеми в Італії: зростала популярність комуністів; на виборах 1976 р. ІКП набрала 34,4% голосів (227 місць у парламенті з 630); лідери ХДП відмовились допустити комуністів в уряд. Це призвело до кризи в суспільстві та розколу ХДП.
Частина ХДП на чолі з Альдо Моро стала на шлях укладення угоди з ІКП.
Альдо Моро
Перспектива стабільності в країні не влаштовувала лідерів «Червоних бригад» — ультралівої терористичної організації. Альдо Моро було викрадено, а згодом його труп знайдено в машині в центрі Рима. В таких умовах ХДП, не бажаючи співпрацювати з ІКП і втративши підтримку з боку ІСП, створила багатопартійну коаліцію. У 80-х роках при владі перебували вже п’яти партійні уряди.
Політична нестабільність сприяла розвитку тероризму як з боку неофашистів, так і з боку ультралівих організацій. З 1969 р. по 1981 р. від рук терористів загинуло 386 осіб. В країні процвітала мафія. За рівнем корупції Італія не мала собі рівних у Західній Європі.
У 80-90-х роках державні інститути Італії переживали глибоку кризу, яку намагався подолати п’ятипартійний уряд лідера ІСП Бетгіно Краксі (1983-1987). Він здійснив реформи в дусі «консервативної революції», спрямувавши значні зусилля на боротьбу з мафією та обмеження привілеїв католицької церкви. Але подолати кризу так і не вдалось.
Яскравим її виявом став скандал 1992 p., пов’язаний з хабарництвом у Мілані. Під слідством опинились лідери ХДП, ІСП, кілька міністрів, депутатів, сенаторів та підприємців.
Італія постала перед необхідністю проведення глибоких реформ. У 1993 р. на референдумі італійці висловилися за ліквідацію пропорційної системи виборів. Це стало початком реформування італійського політичного життя. Реформи призвели до встановлення в Італії Другої республіки. У1996 р. відбулися вибори на новій основі, які засвідчили нову розстановку політичних сил у країні, уряд очолив колишній християнський демократ Романо Проді. Головна боротьба розгорнулась між блоками лівих і правих партій. Зрештою, перемогли ліві, які знаходились при владі до 2000 р. Вони зуміли погасити інфляцію, прийняли нові соціальні закони, сприяли подальшій європейській інтеграції. У квітні 2000 р. на виборах перемогу здобули правоцентристи, які фактично продовжили цей курс. У зовнішній політиці почалося активне виведення країни в групу лідерів.
Романо Проді Сільвіо Берлусконі
У квітні 2008 р. до влади знову прийшли право центристи на чолі з асоціацією «Уперед, Італіє!»Сільвіо Берлусконі, популярні гасла цього політика переконали італійців в необхідності порядку, який може навести «сильна рука».
Маріо Монті
Голова уряду Італії 2011 р. – 2013 р.
Террор. Хроника необъявленной войны. Красные бригады.
